Про “священну” історію
”Найкраще, що дає нам історія, – це ентузіазм, який вона пробуджує”.
Йоганн Вольфганг Ґете
”Прошедшее России было удивительно, её настоящее более чем великолепно. Что касается будущего, то оно выше всего, что может нарисовать себе самое смелое воображение. Вот, мой друг, точка зрения, с которой русская история должна быть рассматриваема и писана”.
О.Бенкендорф, Головний начальник III відділення Власної Є.І.В. канцелярії
Будь-який соціум, що претендує на самовідтворення, повинен мати (і має!) свою історію. Це є безумовно необхідним для його, соціуму, існування та самовідтворення.
Все б нічого, але проблеми починаються, коли ця історія набуває статусу “священної”. Тобто такої, трактування якої, або принаймні основних її віх, не можна ставити під сумнів. Яке утверджується раз і назавжди.
Тут на прихильників незаперечного викладення “священних сторінок” історії чатує небезпека, яку вони не розуміють: відсутність критичного осмислення минулого призводить до того, що, словами сербського історика Т. Куліча, “залишається тільки легенда про велич власної нації”.