Душніла тут мені нагадав, що російська пропаганда для виправдання своїх агресивних дій постійно намагається створити образ жертви. І майже одночасно з’явилася заява адміністрації президента РФ щодо сьогоднішньої телефонної розмови Макрона з Путіним, де говориться:

❞Під час розгляду ситуації навколо України Володимир Путін нагадав, що український конфлікт – це прямий наслідок політики західних держав, які впродовж багатьох років ігнорували інтереси безпеки Росії, створювали в Україні антиросійський плацдарм, потурали порушенням прав російськомовних жителів, а тепер ведуть лінію на затягування бойових дій, здійснюючи підживлення київського режиму різноманітними сучасними озброєннями❝.

Це змусило мене згадати одну публікацію Павла Казаріна кількарічної давності (ще до повномасштабного вторгнення Росії) під назвою “Про Давидів і Голіафів у медіавійні”, в якій він пише:

     ❞…вся медіавійна останніх років – це суперечка про те, хто тут слабкий. Прийнято співчувати тим, чия моральна величина обернено пропорційна фізичній. Давиди проти голіафів, спартанці проти персів, польська кавалерія проти танків Гудеріана – в таких схемах моральна підтримка завжди дістається слабкому. Тому що боротися проти переважаючих сил – це торжество духу над обставинами. І саме за цей штандарт ведуть інформаційну війну Київ і Москва.
     Коли Москва каже, що не є стороною війни на Донбасі – це не лише геополітика. Це ще й боротьба за етику. За право транслювати те, що відбувається, як битву “українського дракона” з “донецько-луганським Ланселотом”. Бо якщо назвати речі своїми іменами, то виявиться, що не український Голіаф бореться з донецько-луганським Давидом, а, навпаки, – триста українських спартанців тримають оборону біля Фермопіл проти армії Ксеркса з двоголовими орлами на прапорах.
     І саме з цієї ж причини в коментарях прихильників Кремля вся ситуація подається не як війна великої Росії проти маленької України, а як епічна битва крихітного “русского мира” проти гігантського “західного”. Як героїчний опір обложеної фортеці, яку хочуть взяти штурмом ліберальні щупальця світового гегемона❝.

Ще раз акцентую на тому, що написано це було до початку повномасштабного вторгнення, але з того часу в російській тактиці та стратегії медіавійни принципово нічого не змінилося – Росія вперто не бажає називати речі своїми іменами, вперто намагається позиціонувати себе як сторону, що захищається.