Зніміть Пушкіна з п’єдесталу
Сьогодні шановний vadymukraine опублікував пост під назвою “Истуканы”. Частково підтримуючи його, а частково полемізуючи з ним, я також публікую текст щодо порушеного ним питання.
✦ ✦ ✦
Війна в Україні викликала дискусію про зв’язок культури Росії взагалі і її літератури зокрема з розв’язаною неоімперською війною. Для українців російська література є частиною структури імперської держави, і від цієї структури необхідно позбавлятися. Водночас, на думку багатьох росіян, ця література є частиною наративу, альтернативного офіційному наративу російської влади. Як зауважив один із західних журналістів, література виглядає по-різному залежно від того, де ви її читаєте – російський текст XIX століття, прочитаний в Україні в XXI столітті, несе загрозу, яку раніше не помічали.
У центрі цих дебатів стоїть Пушкін. Частково через його творчість, оскільки в чисто літературному сенсі вся сучасна російська література починається з нього. Але ще більше через те, що його уособлює – через пам’ятники йому. Він зведений у ранг “національного письменника Росії”, що робить його символом російської культури: зносячи пам’ятник поету, ви кидаєте виклик Росії в цілому.
З початку війни в Україні було демонтовано кілька десятків пам’ятників Пушкіну. Для українців це повалення російського імперіаліста, чий імперіалізм яскраво проявився в ура-патріотичному тексті вірша “Клеветникам России”. Росія також залучила імперського Пушкіна, розклеюючи плакати з його портретом в окупованих українських містах.
Багато російських лібералів, які виступають проти війни в Україні, обурені такими діями. Їхній Пушкін був тим, кого відправили в політичне заслання і кого в XIX столітті називали “ певцом свободы”. Для них це людина, яка написала “в мой жестокий век восславил я свободу”, і цей рядок викарбуваний на постаменті його пам’ятника в Москві.
Дебати навколо пам’ятників Пушкіну демонструють, що в Росії та її колишніх імперських володіннях по-різному розуміють значення слова “свобода”. Для українців слово “свобода” тепер означає боротьбу не на життя, а на смерть, боротьбу за існування. З початку агресії з боку Росії в 2014 році, і особливо з 24 лютого 2022 року, переважна більшість українців відчувають екзистенційну потребу відірватися від Росії в усіх сферах. Для освічених людей це означає бажання відмежуватися від російських текстів, які протягом кількох століть явно або найчастіше опосередковано відмовляли українцям у їхній власній історичній долі. Кампанія “Пушкін повинен пасти”, як би грубо вона часом не виглядала, є частиною цього процесу.
У світі є багато геніїв. Вони звертаються до всього людства. А Пушкін, Толстой або Достоєвський? Їхня творчість звернена до росіян. У класичній російській літературі від початку закладені наративи ненависті, переваги, ксенофобії. І коли ми задаємося питанням, чому росіяни такі, то одна з відповідей – тому що у них така література, така культура. Цього часто не помічають (в Україні до останнього часу, а в Росії і зараз), але російська культура наскрізь просякнута імперськістю, а тому їй нічого запропонувати українцям. Як зауважив один з росіян, – Юрій Кирпичов, – в російській культурі “больше русскости, чем истинной культуры”.
Приєднуйтесь до обговорення
1 коментар
Читати коментарі