Тут у Vmist’і нещодавно був невеличкий “обмін думками” стосовно використання у ньому російської мови. Особисто моя точка зору полягала в тому, що мова формує “простір сенсів, символів”, а відтак якщо ми хочемо мати “українську соцмережу”, то і мова повинна бути переважно українською, а російська швидше як виняток (забороняти її не треба, але українська повинна мати преференції).
     Тоді ж шановний Вадим Адаменко писав, що українці переглядають тонни російськомовного контенту і всі користувачі, що його створюють (навіть якщо вони щиро вважають, що це не так), мимоволі є проповідниками російських поглядів, дивляться на світ російськими очима і (я щиро вірю що самі вони того не бажають) формують москвоцентричний символьний простір для українців.
     Сьогодні я натрапив на нотатку Віталія Портникова на цю ж тему, де він “підтримує” мене та Вадима Адаменко (не знаючи про наше існування).
          ✦ ✦ ✦
❞Коли Путін вчергове згадує що “росіяни і українці один народ” або Латиніна закликає поважати “російські корені України”, українці звично відповідають “не дочекаєтесь”, щоб після цієї гнівної відповіді вийти на вулиці переповнених чужою мовою рідних міст. З кожним роком війни шок від її перших місяців і бажання розмовляти українською “на знак протесту” поступається звичному побутовому комфорту і нагадуванню про Конституцію. І чим ближче до міст, які Росія запланувала перетворити на руїни, тим більше російської…

Хтось скаже що все це – еволюція, не треба переживати. Головне – державна політика і правильний омбудсмен (хоча, як бачите, із цим у нас також намічається проблема). Але Україна – держава, у якій сім’я завжди панує над будь-якими намірами влади. Якщо ви сьогодні говорите з вашими дітьми російською, якою мовою ці діти будуть сьогодні дивитися мультфільми, а завтра – дивитися фільми і читати книжки? Чи може ви думаєте, що в умовах “образи” на Росію у нашій країні з’явиться якась особлива російськомовна культура “для своїх”? Серйозно? Ви й правда не розумієте роль, яку Німеччина відіграє у культурному просторі Австрії чи німецьких кантонів Швейцарії? І так, на цьому просторі все спільне – від поп-музики і літератури до путівників по нічних клубах. Хоча австрійці і швейцарці й не вважають себе німцями.

Причинно-наслідковий зв’язок – не наша сильна сторона. Так що просто повірте на слово: якщо якась мова залишається мовою вашого побуту і сімейного діалогу, вона візьме своє у культурі і свідомості – і ніяка держава вам не допоможе. Держава може ухвалити закони і перейменувати вулиці, але якщо ви не зробите зусиль над самими собою, Україна у майбутньому буде країною Пушкіна, Путіна і Латиніної, а не країною Шевченка, Лесі і Шептицького❝.