Не читав, але засуджую

Як вважається, ця фраза – не читав, але засуджую – була сказана стосовно Б. Пастернака після публікації на Заході роману “Доктор Живаго” і присудження йому Нобелівської премії з літератури.

Можливо! Але початок формулі було покладено століттям раніше Віссаріоном Бєлінським у листі до Павла Анненкова, де він, говорячи про Тараса Шевченка, пише:

❞…здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того, горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля – один на г<осударя> и<мператора>, другой – на г<осударын>ю и<мператриц>у. <…> Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на и<мператри>цу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил❝.

Дивовижна логіка!

Саме “не читав” служить головним аргументом доказу, що тексти “поверхневі і дурні”.

А також “обурливо огидні”, оскільки так говорить “здоровий глузд” (рекурсія, однак).

І дозволяє легко виносити вирок: ❞Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше❝.