Про деякі міфічні переконання та поведінку Росії

Ще у 1994 році історик Едвард Кінан (Edward L. Keenan) написав статтю під назвою “On Certain Mythical Beliefs and Russian Behaviors”, в якій розглянув традиційні російські державні міфи. В перекладі на українську мову вона надрукована під назвою Російські міфи про київську спадщину. У вступній частині статті він, зокрема, відзначає, що більшість цих міфів стали також і міфами світової русистики, а тому їх перегляд – зовсім не марна справа. З’ясування, як саме ця міфологія опанувала росіян, безпосередньо пов’язане з тим, якої поведінки в міжнародних справах можна очікувати від них тепер, коли вони більше не є панівною нацією імперії і не обмежені доктринерським марксистсько-ленінським інтернаціоналізмом. Зі ставленням росіян до своїх історичних міфів тісно пов’язане їхнє ставлення до Заходу (у тому числі до США), а також до нових країн, колишніх республік СРСР.

Відтак Кінан наводить ці міфи та розглядає поширені погляди на історію офіційної російської ідеології для з’ясування, якою мірою вони відображають історичну реальність, а потім (оскільки вони її не відображають) висловлює свої думки про те, як вони виникли і чому збереглися.

Зокрема він пише:

❞Зрештою, треба відзначити, що міфи, які мене цікавитимуть насамперед, зовні не є настільки очевидно фантастичними, як-от леґенда про Ромула та Рема. Це оповіді, що стали, сказати б, загальноприйнятими поглядами. Вони набули форм, у яких ми їх знаємо і любимо, переважно у XIX ст. чи трохи раніше, й не зазнали суттєвих змін у комуністичній історіографії, якщо не зважати на деяке зміщення наголосів (за яке, втім, порядні історики платили високу ціну). На Заході, зокрема у Сполучених Штатах, ці міфи набули поширення через парадоксальне поєднання впливів, з одного боку, старшого покоління науковців-еміґрантів, переважно космополітів і поміркованих лібералів, і радянської історіографії, здебільшого зашореної, націоналістичної та консервативної. Тепер, коли обмеження усунуто, слід звернути увагу також на ці радикально націоналістичні акценти.

Хоч як дивно, попри жахливу політизацію в Росії деяких проблем її історіографії, ліві та праві, гадані “русофіли” та “русофоби”, перебувають у щасливій згоді щодо слушності цих міфів, хоча одні приймають їх із поваги до почуттів росіян, а інші повторюють їх як свідчення наклепів на росіян. Проте, наскільки мені відомо, майже ніхто не завдав собі клопоту переглянути саме підґрунтя цих міфів❝.

Неповний перелік національних міфів, які Кінан пропонує переглянути, стверджуючи, що жодна з наведених аксіом не витримає іспиту сучасної критики та перевірки джерелами, виглядає приблизно так:

✦ Московська держава, серцевина і шаблон для наступних Російської і радянської імперій, виникала навколо Москви у XIV ст. як основний і прямий спадкоємець політичної та національної спадщини Київської держави.

✦ Сáме усвідомлення цієї спадкоємності й мотив відтворення колишньої київської єдності спричинили першу московську експансію на сусідні руські князівства, відому як “збирання руських земель”.

✦ Московські князі виступали провідниками всієї російської нації (під якою більшість росіян, якщо не роблять окремого застереження, розуміють також українців і білорусів), що великою мірою було обумовлено їх визначальною роллю в національно-визвольній боротьбі проти татарського панування (традиційно званого “татарським ігом”).

✦ У цій і подальшій боротьбі московські князі політично вигравали від тісної співпраці з верхівкою національної православної церкви, яка була вірним носієм і охоронцем візантійської культурної традиції — церковної та політичної.

✦ Зокрема, саме церква пропаґувала ідею Росії як третього Риму, згідно з якою після занепаду Риму та Константинополя Москва успадкувала всесвітньо-історичну відповідальність християнського царства.

✦ Саме поєднання ідеї антитатарського хрестового походу з почуттям християнської доленосної місії надихала перше велике московське завоювання неруських територій Казані та Астрахані в середині XVI ст.

✦ Пізніше завоювання Білорусі й приєднання України були виразом туги за втраченою єдністю київських часів, але цю експансію надихала також релігійна занепокоєність долею православного населення цих земель.

Власне критику міфів Е. Кінаном я тут не наводжу. Кому цікаво, може подивитися за посиланням на початку посту.