Одкровення класика

Цитата з “Дневника писателя” (стаття “Мечты и грёзы”) Федора Достоєвського.

❞Не вдаваясь в тонкости, возьмите хоть самые наглядные, в глаза бросающиеся у нас вещи. Возьмите наше пространство и наши границы (заселённые инородцами и чужеземцами, из года в год всё более и более крепчающими в индивидуальности своих собственных инородческих, а отчасти и иноземных соседских элементов), возьмите и сообразите: во скольких точках мы стратегически уязвимы? Да нам войска, чтобы всё это защитить … надо гораздо больше иметь, чем у наших соседей. Возьмите опять и то, что ныне воюют не столько оружием, сколько умом, и согласитесь, что это последнее обстоятельство даже особенно для нас невыгодно❝.

Тут все прекрасно! Не знаєш, що й виділити.

Ніхто краще за самого геніального поборника і провісника “русского мира” не описав його суть.

Прекрасно те, як (і яким тоном) російський інтелігент говорить про інші народи, що проживають на околицях Росії, і “сусідські елементи” – українцях, грузинах, балтах, казахах, татарах, чеченцях… Адже він розуміє, що “зміцнення індивідуальності інородців”, зростання їх самосвідомості, рівня самоідентифікації, що випливають з історії та культури цих народів, становить загрозу “русскому миру”.

Прекрасно те, що ніякого іншого способу зупинити це “зміцнення індивідуальності інородців” (яке не несе в собі жодної військової загрози), крім як військовими методами, за допомогою армії (!), він не бачить. Армією по культурі! Так вирішує Достоєвський моральну дилему “гармонія світу не варта сльозинки замученої дитини”.

Ну і, безумовно, багато чого вартує твердження, що відомий афоризм “Воюють вмінням, а не числом” – це не про російську армію.

Графічне підтвердження думки класика – малюнок художника В’ячеслава Сисоєва. Там, де з Росією розмовляють, вона інших аргументів, крім брязкання зброєю, надати не може.

𝐏.𝐒. Підказку теми цього постингу я знайшов у Ірини Бірни. У неї ж запозичив основні думки і картинку.