Коли Московія стала Росією

Дискусія з питання, винесеного в заголовок, триває вже давно. Причому ця дискусія носить багато в чому штучний характер, оскільки масив існуючих фактів більш ніж однозначно свідчить про те, що це сталося в першій чверті XVIII століття. Спростувати факти неможливо, а тому опоненти даного твердження свої заперечення базують на емоціях.

Тут наводжу тільки один штрих/факт з даної теми. Йдеться про невеликий документ під назвою “Память архимандрита Иннокентия Гизеля посланным от него в Москву для челобитья об освобождении от неволи племянницы его, увезенной из Вильны в Галицкий уезд”. Це інструкція, що була дана архімандритом Києво-Печерської лаври, ректором Києво-Могилянської академії Інокентієм Гізелем посланцям-чолобитникам до московського царя.

Гізель мав рідну сестру Юліану (у шлюбі – Полторацька), двох племінників – дітей Юліани Данила і Марію. Вони жили у Вільно, яке наприкінці літа 1655 р. захопило московське військо, влаштувавши в ньому погром. Тоді племінників І.Гізеля забрали в неволю: Данила полонив московський дворянин І.Бірдюкін-Зайцев, а Марію – М.Березников. Рідна сестра архімандрита через деякий час померла. Данило після смерті І.Бірдюкіна-Зайцева був відпущений на свободу з дружиною і дітьми. Вочевидь, він так і залишився в Московії. Марія після смерті М.Березникова, хоча і була відпущена, але брат покійного повернув її до себе “в полон”, видав заміж за свого кріпака, з яким вона і жила в Галицькому повіті в волості Жарон (нині – Костромська область Російської Федерації). Про таку гірку долю Марія, швидше за все, не відразу змогла повідомити своєму впливовому дядькові. Але коли змогла, то архімандрит відгукнувся і направив посланців з клопотанням про племінницю до Москви.

❞Память посланным на Москву с Киево-Печерского монастыря по делех монастырских бити челом великому государю о свобожденьи сестричны архимандриты киево-печерского Иннокентия Гизеля, который мев в граде литовском Вильне родную сестру свою Юлияну Федоровну Гизелеву Полторацкую, а по смерти ее дети ея двое Данило Полторацкий да Мария Полторацковна, когда град Вилно был под рукою великого государя, оттуду взятии в неволю в Московскую страну в то время, егда гетман литовский Гонсевский войною взят был от боярина князя Юрия Алексеевича Долгоруково, и тые дети – сестры архимандричеи – схватаны в Вилни и завезены в неволю: Данила, сестрининча архимандричого, взял Иван Иванович Бирдюкин Зайцов, дворянин московский, а Марью, сестричну архимандричую, взял Михайло Иванович Березников. Но Данило, сестренец архимандричий, по смерти Ивана Ивановича Бирдюкина Зайцова, отпущен на волю с женою и с детьми, а Марья – сестрична архимандричая, по смерти Михаила Ивановича Березникова, аще и отпущена была на волю з наделом немалым, но брат родный Михаила Ивановича Березникова Федор Иванович Березников знову взял ту сестричну архимандричую з ее наделом до себе в двор в неволю и отдал замуж за человека своего ж невольного Степана Петрова, с которым и ныне страждет неволю в стране Московской в уезде города Галича в волости Жарон именуемой, в приходе Ильинском. Бити убо челом великому государю, дабы та сестрична архимандричая с мужем своим возмогла отпущена быти на свободу❝.

Як бачимо, в тексті використовуються обороти “страна Московская”, “дворянин московский”. Документ датований травнем 1680 р. і як видно з нього, Росії ще не існує – мова йде про “країну Московську”.