Про основи самоідентифікації росіян

“Киевская Русь была, есть и будет русской землёй для любого русского человека. Тут, и доказывать ничего не надо”. Вже не пам’ятаю (свого часу не записав, а тепер не пам’ятаю), де саме я знайшов цю фразу в Інтернеті і хто її написав. Але вона дуже показова – саме так мислить “середньостатистичний” росіянин.

Виникають питання. Чому росіяни з таким завзяттям нав’язуються в брати українцям? Не просто з завзяттям, а з маніакальністю, що описується німецьким прислів’ям: “Und willst Du nicht mein Bruder sein, so schlag ich Dir den Schädel ein” (“А якщо ти не захочеш бути мені братом, то я проломлю тобі череп”). Коротка відповідь, судячи з усього, полягає в тому, що росіяни без українців втрачають основи самоідентифікації.

А розгорнута…

А розгорнута відповідь полягає в тому, що вихована людина не твердить оточуючим про свою вихованість, розумна не розповідає про свій інтелект. Українцям немає необхідності переконувати когось, що Київська Русь – це їхня історія. А тому росіяни бояться України як ідеї, як історії, бояться українців як носіїв цієї ідеї та історії.

Саме існування України та українців вбиває історичну фальсифікацію про давні київські корені Росії, і, тим самим, вбиває і саму Росію. І саме на цьому “полі первородства” і йде сьогодні боротьба, що має екзистенційний характер. Або росіяни знищать Україну і українців, знищать якщо не фізично, то, головне, зітруть саме слово “українці” в просторі смислів, або Україна в тому ж просторі смислів знищить “ідею Росії” як ідею спадкоємиці Києва, підірве фундамент, на якому ґрунтується її державність і самоідентифікація росіян.

Вся так звана “велич” Росії і росіян тримається на нехай і помилковій, але гордості про стародавність походження, що виводиться з історії Київської Русі. Спробуйте висловити росіянину сумнів у тому, що вони, росіяни, до Київської Русі відношення не мають. Або, тим більше, висловити сумнів у їх слов’янстві. Відповіддю буде відверта ворожість, ступінь прояву якої буде функцією виключно ступеня вихованості вашого співрозмовника і не буде залежати від його освіти і соціального становища.

Усвідомлення етнічними росіянами своєї принципової належності до великої нації, що бере свій початок з Київської Русі, – це фундамент, на якому тримається їхня самоідентифікація. Вилучіть з нього Київську Русь, і самоідентифікація втрачається – залишається лише психотип “маленької людини”, сформований історією власне Росії. А втрата самоідентифікації – це фрагментація на уламки тих народів і народностей, з яких росіяни і склали свою державу і свій етнос.

Можна також зазначити, що росіяни це навіть не етнос, а, скоріше, “культурно-історичний тип” у розумінні Генріха Рюккерта, німецького історика, який ввів у науковий ужиток цей термін. Оскільки не етнічність як така, що передбачає все-таки деяку генетичну спорідненість (хоча це питання є вкрай спірним – тут швидше ні, ніж так), а саме приналежність до певного культурно-історичного типу визначає і менталітет, і приналежність до горезвісного “Русского мира” в його московському розумінні.