Євген Маланюк. З вірша “Київ” (1931 р.)

По зморі монгольського іга,
По трупній отруті Москви
Сей город Архистратига
Знов квітнув, як ярий цвіт.

Зі сходу надходили бурі,
Гуділи рвучкі вихорі, —
Він золотом у лазурі
Горів на своїй горі.

І щедро спадали шрапнелі
І кулі клювали лице,
Та мури Мазепи й Растреллі
Уперто казали: рцем.
<…>
Знов — навала. Знов Суздаль посунула нищить.
Тайни тисячоліття — в Софії стрункій,
Що поблідла, але ще ясніше, ще вище
Вироста, як молитва, в блакить.

𝐏.𝐒. Рцем (церковнослов’янське) — будемо говорити.