Наслідки краху імперій

Наприкінці XIX століття один із вищих чиновників російського МЗС писав, що якщо національний принцип “кожному народу – свою державу” застосувати до обширних регіонів, що перебувають під управлінням Романових, Габсбургів та Османів, то це породить хаос. Життя показало, що він мав рацію.

Імперії – це великі громіздкі конструкції; їх розвал завжди супроводжується геополітичними потрясіннями і війнами. Перетворення імперій на групу національних держав з чітко визначеними народами і кордонами майже ніколи не проходить легко, без конфліктів більшого чи меншого масштабу. Для перетворення імперської карти Центральної та Східної Європи на національну географію після 1945 року Європі довелося пережити дві світові війни і ряд менших воєн.

На значній частині Близького Сходу наслідки падіння Османської імперії проявляються досі. Те ж саме можна сказати і про багато територій, що раніше входили до складу Британської та Французької імперій. У світі, де ідентифікація та лояльність населення традиційно визначалися приналежністю до громади, релігії, династії, демократичні національні держави європейського типу приживаються з великими складнощами.

Російська імперія змогла вижити і після Першої світової війни, і після 1945 року – вона розпалася лише в 1991-му, хоча очевидно, що цей процес ще не завершений. Сам розпад відбувся практично безкровно, багато хто називав це дивом – з’явилася думка, що сучасна західна цивілізація зуміла зупинити колесо історії і війни принаймні в Європі вже неможливі.

Сьогодні ясно, що така ейфорія була дещо передчасною. Якщо розпад СРСР викликав радість і навіть бурхливе тріумфування в 14-ти республіках, що раніше входили до його складу, то втрату радянської імперії оплакували і продовжують оплакувати в Росії. Для росіян це трагедія, яка вразила їхнє почуття самоповаги. Особливо сильним ударом, ударом по основам-основ – самоідентифікації, для росіян стала втрата контролю над Україною, яка була ключем до існування Росії як імперії. Саме незалежність України в 1991 році вирішила долю Радянського Союзу.

Підмічено, що наслідки краху імперій зазвичай проявляються через покоління і більше. І сьогоднішня війна – це яскравий приклад саме такого випадку. Суміш з постімперських образ, “прихождение в себя” після шоку розпаду, привели до вторгнення Росії в Україну. Популярною є точка зору, що винуватцем вторгнення є особисто Путін – з’явився навіть оборот “путінська війна Росії проти України”. Але таку точку зору не можна назвати обґрунтованою. Рано чи пізно, з Путіним чи без нього, Росія напевно б спробувала ревізувати порядок, що склався після 1991 року, спробувала б реанімувати Імперію.

Навіть якщо в Кремлі зміняться люди, новому керівництву Росії буде важко зупинити війну, покинути окуповані українські території і при цьому зберегти легітимність в очах росіян. А без цього конфлікт не припиниться – Україна не прийме новий кордон як основу для довгострокового миру. У Росії ж нові кордони розглядатимуться лише як проміжний результат процесу ліквідації наслідків “найбільшої геополітичної катастрофи XX століття”. А тому існує ризик, що ця війна може перейти в напівзаморожений стан і тривати десятиліттями, періодично загострюючись спалахами інтенсивних бойових дій.

Зламати такий можливий сценарій можуть “великі потрясіння” в самій Росії, коли росіянам стане не до України – на перший план порядку денного вийдуть більш нагальні проблеми. При всій зовнішній привабливості такого варіанту для українців, він також несе серйозні ризики – хаос у сусідній країні вдарить і по Україні, а тому для неї кращі більш щадні сценарії. Але це вже від України і українців не залежить.

Тут залишається лише звернутися до мудрості бравого солдата Швейка: “Як би воно не було, але так чи інакше було, ще ніколи так не було, щоб якось та не було”.