Нація – це легенда про її історію
#етнічність

     Національний характер, зрештою, ґрунтується не на генетичній приналежності і не на мові, а на національному наративі. Якщо говорити про сьогоднішній український наратив, то це історія національного відродження.
     Концепція нації (natio) і національної держави (nation state) з’явилася в історії людства дуже недавно – вона виникла трохи більш як два століття тому, а розповсюдилася по всьому світу лише після Другої світової війни; це дивує і бентежить науковців.
     Одна із загадок полягає в тому, що нації незмінно вважають себе древніми, хоча насправді більшість із них молоді. Інша – універсальність поняття національності: вважається, що кожна людина її має. Третя – це суперечність між філософською порожнечею націоналізму і його величезною психологічною силою. Навряд чи хто-небудь добровільно піде вмирати за марксизм або лібералізм, але багато людей помирають за свою країну.
     Уже 1882 року французький історик Ернест Ренан спростував уявлення про те, що нації ґрунтуються на спільній генетичній спадщині – зрештою, можна бути американцем, французом або бразильцем незалежно від кольору шкіри. Він також виключив мову як вирішальний фактор – інакше швейцарці з їхніми чотирма офіційними мовами не змогли б утворити єдину націю, тоді як усім англомовним людям у світі довелося б проживати компактно в одному місці.
     Суть нації, на думку Ренана, це радше колективний проєкт вибіркового забування і пам’яті. Група людей дивиться на минуле і обирає певні події, травми, героїв, мучеників, образи і перемоги. З цього набору нація плете мережу, що змушує всіх її членів, незалежно від їхнього становища в суспільстві, вірити, що у них є щось спільне важливе.
     У цьому сенсі, за словами Ренана, нація ґрунтується не на “історії” (history), як сказав би науковець, а на “оповіді” (story), як могли б сказати Гомер або Біблія. Оскільки ці два поняття, історія та оповідь, у багатьох мовах, зокрема українській та російській, позначаються одним і тим самим словом, це може спричинити і спричиняє плутанину.
     Таким чином, науковий консенсус полягає в тому, що націоналізм лише вдає, начебто він стосується минулого і спадщини, а насправді – майбутнього і долі. А виклад оповідей (storytelling) тільки з’єднує їх. Як сказав у 1983 р. історик Бенедикт Андерсон, нації – це “уявні спільноти”, – мільйони людей, які ніколи не зустрічалися одна з одною і ніколи не зустрінуться, проте, вирішили дивитися на світ загальним поглядом, завдяки спільній розповіді про нього.

          Написано по мотивам нотаток Andreas Kluth