Про одну функціональну залежність
У світі є три країни, де право на володіння зброєю (і не просто володіння, а право носіння її з собою) закріплено конституційно: США, Мексика і Гватемала (хоча у двох останніх право на володіння обставлено цілою низкою обмежень).
Також три країни, ті ж США, а ще Ізраїль і Швейцарія, є втіленням мрії Леніна про озброєний народ – тут громадяни мають право зберігати зброю вдома.
Мексику і Гватемалу зразками демократії не назвеш. Але й під визначення тоталітарних держав вони теж не підходять.
У Китаї та Північній Кореї громадянам взагалі заборонено мати зброю. Будь-яку, включаючи мисливську. І ці країни цілком підпадають під визначення тоталітарних держав.
Зазначимо цю залежність між правами на зброю і демократичністю та тоталітарністю.
Населення США становить близько 4% світового населення і володіє 46% вогнепальної зброї, що офіційно перебуває на руках приватних осіб у світі. З чого це починалося, чому так?
У Декларації незалежності США, ухваленій 4 липня 1776 р., йдеться:
Можливості для повалення “такого” уряду і створення “нових гарантій безпеки на майбутнє” надані народу США Біллем про права (Конституцією). Конкретно – Другою поправкою, в якій сказано:
Звернемо увагу: право громадян на володіння зброєю встановлено не для особистого захисту громадян від злочинців (хоча, вочевидь, і це теж мається на увазі), а для “безпеки вільної держави”. А поняття безпеки включає в себе не тільки захист від “зовнішнього супостата”, а й захист від деспотизму. Останнє випливає з основного посилу і демократичного принципу, зафіксованого в Декларації, про те, що джерелом права є волевиявлення народу.
Таким чином право громадян на вільне володіння зброєю є інструментом для реалізації передбаченого Декларацією про незалежність США права та обов’язку народу на повалення деспотичної влади силою.
Тут же, вочевидь, криється відповідь і на питання про функціональну залежність: чому права громадян на володіння зброєю існують у демократичних країнах, але геть відсутні в тоталітарних.