Легенди про походження та формування етнічності

     Усі народи мають легенди про своє походження. Відома насамперед із “Великопольської хроніки” легенда про Чеха, Леха і Руса – родоначальників чехів, поляків і русинів, “Сказання про Словена і Руса”, “Синопсис Київський”, як і безліч інших подібних, що є в інших народів, ґрунтуються на біблійній генеалогії, являють собою компіляції, які різняться в деталях, але мають загальну концептуальну основу і вочевидь походять з одного джерела. Жодну з цих легенд не можна назвати оригінальною, всі вони універсальні. Але саме головне – це не етнічні легенди.
     Є деякі підстави говорити про те, що певна “протоетнічна” ідентифікація почала виникати в Середньовіччі з початком Реформації у окремих спільнот, які мешкали на окремих територіях, як правило, але не обов’язково, в окремих державних утвореннях. Ключова умова для виникнення такої самоідентифікації – наявність якихось уявлень про спільну історію, культурну традицію… Важливим чинником була спільна конфесійна приналежність. І спільні інтереси – матеріальні чи духовні,– які необхідно захищати. Ось тут уже в “дискурсі” виокремлюється і навіть підкреслюється власна відособленість, обраність, відчуття цілісності свого народу.
     Чи не першим прикладом такої початкової “протоетнічної” ідентифікації може слугувати формулювання Ієроніма Празького (1409 рік) щодо об’єднуючих чинників “найсвятішої спільноти чеської – кров, мова і віра”. Спільноти, що об’єднує всіх людей – від короля й архієпископа до міщан і селян.
     Можна також говорити про те, що на межі XV-XVI ст. у Великому князівстві Литовському вже існувала політична (але не етнічна) спільнота, члени якої називали себе литвинами (Nos Lithuanie). В основі формування такої спільної свідомості лежала солідарність щодо польських претензій, особливо суперечка за Волинь, а пізніше – боротьба з Москвою.
     На території нинішньої України “фактором окремішності” були як доетнічні легенди походження (від Руса, – на противагу Чеху і Леху, – або як окремого сарматського племені), так і наявна, підтримувана в публічному обігу (зокрема – у назві Województwa ruskie) назва регіону Русь/Ruthenia, а його мешканців – русини/Rutheni. Навряд чи всього цього було б достатньо для формування окремого етносу, але тут ключову, вочевидь, роль відіграв конфесійний чинник. Саме він (усі інші передумови для консолідації були наявні) не дав змоги мешканцям одного політичного об’єднання – Польщі, Речі Посполитої – консолідуватися в єдиний етнос, у якому русини стали б просто субетнічною групою (однією, чи, можливо, кількома). Конфлікти, в основі яких багато в чому лежали релігійні чинники, зумовили відокремленість: окремо “ляхи” – католики, майбутні поляки, окремо “русини” (“руські люди” – православні), майбутні українці.