Давньоруська мова & древнерусский язык

Мові, що була за походженням староболгарською та потрапила разом з прийняттям християнства на Київську Русь, судилася унікальна доля: від цілковитого домінування в якості літературно-писемної до утвердження як національної (з незначними домішками регіональних розмовних рис) в Московії, до фактично цілковитого забуття (збереження лише в обряді православної церкви Московського патріархату) в Україні та Білорусі.

У ранній період проникнення на нові землі вона була єдиною літературною. З часом у систему (в принципі напівчужої мови) втягуються писарями (свідомо чи несвідомо) місцеві розмовні елементи. У науці за таким варіантом староболгарської із “руськими” особливостями міцно закріплюється термін “давньоруська мова”. Від XIV ст. вона стає офіційною у Великому князівстві Литовському, де відома вже під назвою “руська”. Зокрема, перекладач Пересопницького Євангелія стверджував, що книга перекладена “изъ языка блъгарского на мовоу роускоую”.

Термін “давньоруська мова” абсолютно логічний, і з мовного погляду виправданий. У російській мові закріпилася назва “древнерусский язык”. Але після відторгнення назв “Русь”, “руський” від Малої (серцевинної) Русі на Русь Московську (Велику) та пізнішого утвердження назв “Україна”, “український” за Малою Руссю та “Россия”, “русский” за Московською, російська лінгвістична термінологія зовсім перестала відповідати реальному стану речей. Поняття “древнерусский язык” прямо ототожнюється із російською мовою у її найдавнішому вияві (періоду Київської Русі), український та білоруський відповідники “давньоруська” та “старажытнаруска” ніби прямо цього періоду не стосуються: це давня мова Росії, а не України і Білорусі.

     У підвалини цього постингу покладені думки філолога В.М.Мойсієнко