“Собирание земель”. Цікавий термін

     Такий приємний вуху евфемізм – ніби збирання ягід у сонячному лісі. Реально означає війну, захоплення чужої землі, грабіж і насильство, вбивства, насильницьку асиміляцію, переселення тощо. У Росії за замовчуванням розуміється як збирання “русских” земель.
     Але що ж реально збирала Москва? Якщо відійти від публіцистичних штампів і стереотипів (присутніх певною мірою і в історичній науці) і подивитися неупередженим критичним поглядом, то виявляється, що збирала вона землі Золотої Орди.
     Почалося “збирання” із завоювання Казані та Астрахані, після чого було зроблено спробу просунутися в Лівонській війні на захід. Коли ця спроба на початку 1580-х рр. остаточно зірвалася, Москва знову спрямувала увагу на схід, продовживши збирання золотоординських земель. Почалася експансія в Сибір, ще один уламок спадщини Чингізидів.
     Уже в 1607 р. досягли Єнісею, в 1632 р. на Лені збудовано фортецю Якутськ, а в 1639 р. вийшли до Тихого океану, де в 1648 р. було засновано порт Охотськ. Звідси московські загони йшли до Амурського басейну, звідки їх, утім, швидко відкинув опір тубільців і військова реакція Маньчжурії.
     Дещо повільнішою була експансія на південь: у 1643 р. дійшли до Байкалу, а в 1652-1661 рр. заснували фортецю Іркутськ. Москва і тут зустріла сильнішого військового суперника – монголів, а також маньчжурів, які правили з 1644 р. Китаєм,
     Таким чином, експансія в Сибір була черговим етапом збирання земель Золотої Орди.
     А що ж зі збиранням “русских” земель?
     Експансія на захід почалася пізніше, після того як золотоординські землі були зібрані. Перша спроба закінчилася поразкою в Лівонській війні, яка чітко показала, що тут Москві протистоять сильніші (або, принаймні, рівносильні) держави. Це підтвердилося на початку ХVII ст., коли польські та шведські війська зайняли значні території Московської держави.
     Тому московська експансія на захід у ХVII – на початку ХІХ ст. була спрямована проти Речі Посполитої та Швеції. Вона відбувалася в рамках європейської політики у двох війнах (1654-1667 рр. і 1700-1721 рр.) і завершилася здійсненими Росією, Пруссією та Австрією (“Коаліцією трьох чорних орлів”) розділами Речі Посполитої.
     Крім суто військових аспектів, пов’язаних із перевагою в грубій силі, така “попередність” збирання золотоординських земель мала ще одну важливу причину. Московська держава сама була частиною Золотої Орди, частиною єдиної політико-правової та культурної системи, відмінної від європейської. Культурна дистанція, зокрема у сфері правової культури, між московською і татарською елітами була незрівнянно меншою, ніж та ж дистанція між московською і литовською (пізніше річпосполитською). Незважаючи на відмінність у релігії, татарська еліта досить швидко і безболісно асимілювалася, значна її частина прийняла православ’я і склала кістяк московського дворянства.
     Натомість асиміляція західної, річпосполитської шляхти до складу московського дворянства супроводжувалася значно більшими складнощами і зайняла більш тривалий час. Тут Москва зіштовхнулася із суспільством іншої культури: з іншим структурним устроєм, іншими політичними та становими традиціями. Тут уперше проявилася основна дилема російської національної політики: сильніша у військовому і політичному плані Росія приєднала регіони з набагато більш розвиненими суспільно-політичним устроєм, економікою і культурою, ніж у ній самій.
     Структурні елементи цього устрою і культури використовували як зразок у реформаторській політиці XVIII століття з “озахіднення” Росії. Але між завданням інтегрувати західну периферію в суспільно-політичну систему самодержавства і бажанням використовувати її як модель для реформування цієї системи лежало непереборне протиріччя.