Анна Руська, королева Франції (частина 2)
Частину 1 див. Анна Руська, королева Франції

     ✦ Таємниця автографу королеви Анни
     Із документів, складених за участю Анни під час її правління від імені неповнолітнього дофіна Філіпа, особливу увагу до себе привертає королівський акт 1063 року для абатства Сен-Крепі-ле-Гран, бо лише він один має кириличний підпис, безсумнівно рукою Анни, – АНАРЬЇНА чи АНАРЪЇНА. Він міститься під трьома хрестами: один із написом Бодуена з Фландрії, який виступає в ролі регента, а інший – із монограмою молодого короля, зробленою королевою. У всіх інших документах підпис Анни обмежений її рукописним хрестом із позначкою “subscriptum Annae reginae” (лат.: підписаний королевою Анною).
     Цей документ примітний і в іншому відношенні: він не згадує Анну в самому тексті. Це не випадково, враховуючи широкий розголос скандалу з її романом з Раулем де Пероном. Під час підготовки документа в королівській канцелярії вирішили не вписувати в нього Анну, найімовірніше, під приводом, що дружина графа Крепі більше не є королевою-вдовицею. Але Анна не збиралася поступатися своїми прерогативами і, як випливає з цього документа, вона продовжувала вважати себе королевою і опікуном свого неповнолітнього сина. З іншого боку, у присутності неповнолітнього короля, який мав сильну емоційну прихильність до матері, ніхто не наважився заперечувати проти її підписання хрестом. Мабуть, вона помітила відсутність своєї персони в документі й негайно відреагувала на цей прояв неповаги, наголосивши на своїй присутності та на своєму праві бути там, рішуче й недвозначно. Поставивши в присутності безсумнівно переляканих свідків свій хрест, тією ж ручкою вона майже вирізала свій кириличний підпис АНАРЬЇНА на пергаменті.
     Запропонована тут реконструкція подій має більшу підтримку в джерелах, ніж доволі наївне припущення, що Анна хотіла похизуватися і похизувалася своєю грамотністю, яка, своєю чергою, мала показати марнославство коронованої леді з Русі. Анна була грамотна не тільки своєю рідною мовою: провівши близько чотирнадцяти чи п’ятнадцяти років у Франції та взявши участь у видачі королівських привілеїв монастирям та іншим церковним установам, вона також оволоділа латинською, що видно з її безпосереднього розуміння змісту документу, складеного цією мовою. Горда руська леді, онука Володимира Великого та Анни Порфирогенної (Багрянородної), зовиця київської княгині Гертруди-Єлизавети (дружини Ізяслава Ярославича, яка була правнучкою Оттона II), діяла як личить справжній королеві.
     Таємниця унікального кириличного підпису Анни на пергаменті королівського документа, таким чином, легко пояснюється. Зустрічаючись із Радою регентів, королева-мати, ознайомившись зі змістом документа, зауважила відсутність формули “subscriptum Annae reginae”, де вона мала б поставити хресний знак відповідно до канцелярської практики. Її реакція була спонтанною. Накресливши свою монограму, вона посилила її сміливим блиском свого підпису. Вражаюча відмінність за розміром (72 мм завдовжки) від мізерного латинського тексту мала суттєве значення: це була емоційна реакція Анни на спробу виключити її з Ради регентів та утвердження свого статусу consors regni (лат. формула “учасник у королівстві”/”партнер по правлінню”) за життя її королівського чоловіка.