Анна Руська, королева Франції

Цей пост (як буде і наступний, присвячений Анні) є вільним викладом деяких фрагментів зі статті польських істориків Анджея Поппе і Данути Поппе “The Autograph of Anna of Rus’, Queen of France”. Стаття перекладна, англійською мовою, оригінал вочевидь польською, але його мені знайти не вдалося.

     Головна фреска Софійського собору в Києві, написана в 1044-46 роках, зображає сімейство великого князя Ярослава Мудрого, що стоїть перед престолом Христа. Одна з молодших дочок Ярослава, Анна, входить до числа тих, хто зображений на цій композиції, фрагмент з якої наведено тут нижче.
     Виходячи з дати народження їхнього старшого сина Філіпа 1052 року, датою шлюбу Анни з французьким королем Генріхом I (портрет написаний 1837 р. художником М.-Ж. Блондель) вважається 1051 рік. У зв’язку з цим варто згадати невдалі спроби Хуго Капета роздобути руку Анни Порфирогенної (Багрянородної), сестри візантійських імператорів, для свого сина Роберта, батька Генріха. У 987-88 роках цей шлюб був “перебитий” Володимиром Великим. Амбіції Капетингів щодо встановлення шлюбних зв’язків із візантійськими правителями реалізував тільки онук Xуго, який одружився з онукою правителя Русі та його дружини Анни, візантійською пурпуронародженою.
     Шлюб Генріха з Анною був винятково щасливим, вона народила йому трьох синів і доньку. Про добрі стосунки пари говорять згадки про Анну в документах короля, а також її активна участь у релігійному житті Франції та у церковних справах, про що свідчить лист папи Миколая. Цей щасливий і спокійний період у житті Генріха тривав недовго. Він помер 4 серпня 1060 року у віці п’ятдесяти двох років.
     Всупереч династичній традиції каролінгів і перших капетингів, первістку Генріха й Анни було дано під час хрещення християнське ім’я Філіп. Згідно з ранньосередньовічною легендою апостол Філіп поширював слово Боже серед скіфів, які теж ототожнювалися з Руссю. Врівноважено це було іменами, отриманими двома молодшими синами пари: Роберт успадкував ім’я свого діда, а Гуго – ім’я свого прадіда, засновника династії Капетингів.
     Слід погодитися з обґрунтованою думкою, що саме Анна мала вирішальний вплив на вибір імені Філіп, зумівши переконати Генріха відхилитися від династичної традиції у цьому випадку. Вона керувалася візантійським звичаєм, згідно з яким під час хрещення дається ім’я святого покровителя. Вибір імені апостола Філіпа також був вдалим, оскільки його шанували в усьому християнському світі і церкви, присвячені йому, були побудовані як у Константинополі, так і у Римі.
     Ім’я первістка Генріха та Анни, яке було одночасно християнським і королівським, увійшло до переліку імен Капетингів, а потім і інших династій. З огляду на контекст праць про Олександра Великого, які були популярні в той час, можливо, існував також політичний підтекст, пов’язаний з ім’ям – програма об’єднання французьких земель під одним скіпетром за зразком царя Філіпа, який заклав основи влади свого наступника шляхом об’єднання грецьких земель під владою македонян.
     Анна була молодою і привабливою вдовою “en âge d’ avoir et de donner de I’amour” (фр.: достатньо зрілою, щоб мати і дарувати любов), як її описав французький історик середини XVII століття. Про це свідчить її роман із Раулем де Пероном, графом Крепі. Щоб одружитися зі своєю коханою, граф звинуватив свою дружину Елеонору в подружній зраді, а потім влаштував викрадення Анни і одружився з нею, зробивши її своєю графинею. Вибухнув скандал, і покинута дружина поскаржилася папській курії. Церковне розслідування пощадило Анну. Зрештою, дозволивши себе викрасти, вона подбала про освячення нового зв’язку церковною церемонією, що було незвичною подією для тогочасної аристократії; тільки наприкінці одинадцятого століття вона почала віддавати перевагу церковному шлюбу.