Варварство спеціалізації

Ми живемо в час, коли технології змінюють світ і повністю переписують правила цивілізації, адже ми вже створили штучне середовище навколо себе і тепер активно розвиваємо штучний інтелект.

Неймовірно, але цей прорив відбувся за життя лише кількох поколінь, хоча запустила його крихітна група інтелектуалів. Тоді базові відкриття у фізиці призвели до появи хвилі інновацій, що в свою чергу викликало заміну вузького кола вчених на цілі армії фахівців у сотнях нових сфер. Саме тому наш час став насамперед періодом вузької спеціалізації.

Відреагувала на це і освіта. Підлаштовуючись під реалії, університети, які колись вчили мислити масштабно й цілісно, тепер здебільшого випускають вузкопрофільних спеціалістів. Звісно, конкретна технічна спеціалізація сьогодні має величезний попит і чудово оплачується, але виникає логічне запитання: а що ж тепер буде з цілістним знанням, з фундаментальним, комплексним розумінням світу?

Можна, звичайно, відмахнутись від цього питання, аргументувавши тим, що цю ідею, відкинуло саме життя. Кому сьогодні потрібне комплексне знання, крім поодиноких диваків? Та й осягнути неосяжне неможливо, а гірше того – прагнення до всеохопності часто породжує тоталітаризм, тому йому варто протидіяти. Усе б нічого, але така позиція самовбивча: будь-яка система, що втрачає цілісність, приречена на зникнення – чи це суспільство, живий організм, книга, наукова теорія чи окрема особистість.

Будь-яка спільнота може існувати лише тоді, коли люди щиро погоджуються з її головними правилами, які й є загальною, вищою правдою, адже суспільство розвивається тільки завдяки спільній вірі в справедливість, право та мудре управління. Але як її розпізнати? Очевидно, єдиний шлях – це аналіз усього історичного досвіду людства, нашої спільної спадщини та власного життєвого шляху, які допомагають зрозуміти, які ідеї приносять користь, а які – руйнують. Якщо ж ми ігноруватимемо чи неправильно тлумачитимемо минуле, то приречемо себе на нові катастрофи.

Коли ми намагаємося відшукати в чомусь сенс, ми насправді шукаємо якусь важливішу, вищу за рангом цінність. Подібні роздуми неминуче тягнуть нас угору по драбині цінностей, змушуючи зрештою замислитися над головним: навіщо живу я сам, у чому місія всього людства та як влаштований наш Всесвіт. Такі глобальні питання вимагають відвертих відповідей, але саме вони часто сильно лякають, вибивають із зони комфорту, вимагають серйозних поступок і навіть провокують масштабні конфлікти чи війни.

Саме тому багатьом людям так хочеться просто відмахнутися від цих тем: удати, ніби їх не існує, заговорити зуби іншим, назвати все нісенітницею чи сховатися за стіною жорстких суспільних табу. Дехто взагалі намагається силою нав’язати світу єдину “правильну” схему мислення, де будь-який сумнів одразу стає злочином. Проте будь-які спроби втекти від цих життєво важливих питань – це звичайне самоосліплення, свідоме занурення в ілюзорний дурман і, по суті, прихована чи пряма форма самогубства.

У світлі всього цього стає зрозуміло, що образ вузького фахівця – чи то науковця, чи то інженера, який створює штучне технічне середовище або конструює штучний інтелект – дає людині просто ідеальний шанс сховатися від головних життєвих питань. Така глибока зануреність у свою професію стає для професіонала чудовою можливістю повністю відмахнутися від складних роздумів про сенси, дозволяючи раз і назавжди позбутися їх у своєму житті.

У знаменитій праці Хосе Ортеги-і-Гассета “Бунт мас” є розділ що називається “Варварство спеціалізації”. В ньому філософ розглядає вузького фахівця фактично як типового представника неосвіченої юрби, “людини маси” – обмежене, але самовпевнене мислення якої загрожує виживанню цивілізації.

“Це людина, яка з усього того, що їй належало б знати, аби бути освіченою, знає лише одну певну науку, та й то з тієї науки лише той дрібний клаптик, який вона сама досліджує. Вона доходить до того, що проголошує чеснотою своє цілковите незнання всього, що лежить поза її вузькою спеціальністю, і називає дилетантством допитливість, що прагне до синтезу знання.
І стається так, що замкнена в тісних межах свого кругозору, вона таки відкриває нові факти і штовхає вперед свою науку (яку вона сама ледве знає), а з нею разом і все людське мислення, яке вона щиро й рішуче ігнорує. Як це уможливилось і як воно далі уможливлюється? Бо треба підкреслити дивовижність незаперечного факту: експериментальна наука розвинулась значною мірою завдяки праці неймовірно пересічних і навіть менш ніж пересічних людей.”
     Хосе Ортега-і-Гассет, “Бунт мас”

“Варварство спеціалізації”, про яке Ортега попереджав майже століття тому, у наші дні зовсім не зникло, а навпаки – набуло ще більших масштабів і затягнуло у свої тенета величезну кількість людей. Коли єдина й цілісна картина світу розмивається, перетворюючись на хаотичний калейдоскоп із відірваних від реальності думок, теорій та моделей вузьких експертів, це неминуче призводить до руйнування як самого суспільства, так і окремої особистості. Вкрай важливо це усвідомити й визнати проблему однією з найгостріших на сьогодні. Щойно цей процес переосмислення запуститься, час тотального панування вузьких фахівців почне нарешті поступатися новій ері комплексного й цілісного знання.