Ключова вада сучасної демократичної моделі криється не в наданні суспільству права вибору. Можливість голосувати й висловлювати власну думку – це фундаментальна засада цивілізованого устрою. Системний збій виникає тоді, коли математичну перевагу голосів автоматично прирівнюють до абсолютної істини, підміняючи суть явищ кількісним показником.

Шляхом голосування більшість здатна обрати президента чи визначити вектор розвитку держави. Проте жодне волевиявлення не спроможне змінити об’єктивні закони природи, логіки чи моралі. Жодні бюлетені не змусять Землю обертатися навколо Сонця у зворотний бік і не доведуть, що полотна да Вінчі позбавлені художньої цінності, не виправдають агресію й не зроблять ненависть чеснотою. Об’єктивна істина автономна та повністю незалежна від арифметики виборчих процесів.

Саме тому гасла на кшталт “народ вирішив” завжди викликають обґрунтований скепсис. Суспільство не функціонує як монолітний організм із єдиним розумом. Кінцевий результат формують мільйони окремих осіб із різним життєвим досвідом, рівнем культури та мотивів. Серед виборців є освічені та неосвічені, гуманні та жорстокі, герої та негідники. Соціологічна статистика виборів відображає ті самі пропорції та вади, які притаманні будь-якому випадковому людському натовпу.

З огляду на це, політичній культурі варто відмовитися від сліпого поклоніння абстрактному образу “народу”. У стані масової єдності люди швидко втрачають індивідуальність, перетворюючись на керовану масу, що діє за примітивними стадними законами. Справжню цінність становить виключно людина як самостійна, критично мисляча особистість. Адже лише той, хто зберігає раціональне мислення та персональну відповідальність, ніколи не розчиниться в натовпі й не стане частиною безвольного стада.