Маємо дещо парадоксальну ситуацію.

З одного боку, Росія з її очевидними економічними та військовими провалами, демографічною кризою та технологічною відсталістю щиро бачила й досі бачить себе потужною імперією на піку розвитку. Ба більше, вона без жодного блефу, цілком серйозно аж дотепер не полишила намагань втілити в життя стратегію глобального розширення свого впливу.

З іншого боку, об’єднаний Захід, навіть спостерігаючи за цією масштабною експансією, відмовляється бачити в Москві головну небезпеку. Західний світ просто не розуміє, як країна, що вимирає, безнадійно відстає в технологіях і повністю сидить на сировинній голці, може мати такі масштабні геополітичні зазіхання. У свідомості західного істеблішменту міцно вкорінилося переконання, що Кремль просто влаштовує цирк. Адже більшість російських дій останнього часу твереза та притомна спільнота може пояснити хіба що абсурдним жартом.

Логіка в таких міркуваннях є. Проте ключова помилка криється в тому, що адекватність Росії – це зовсім не беззаперечний факт, а лише гіпотеза, яку ще треба довести. Цілком імовірно, що перед нами розгортається фінальна стадія цивілізаційного сконання імперії, на що вказує безліч маркерів. Та головна біда полягає в іншому: саме передсмертна агонія є максимально загрозливою для світу. Цей стан породжує небезпечний ілюзорний підйом, здатний підштовхнути режим до останнього фатального кроку, який дорого коштуватиме всім навколо.