Привид Достоєвского

У 1950 році Дмитро Донцов написав невеличку статтю під назвою “Видиво большевизму у Достоєвського”. Цікаво співставити його погляди з сьогоденням.
Деякі витяги з цієї статті (без “адаптації” до сучасної мови).

❞Рідко в світовій літературі можна знайти постать, повну таких суперечностей, як Федір Достоєвський. Рідко який москаль говорив своєму народові стільки імпертиненцій, і мабуть ні один не робив із свого народу такого ідола, як Достоєвський. Ніхто не був так свідомий душевного каліцтва свого народу, і ніхто як Достоєвський не вважав свій нарід – з таким переконанням – за нарід, що має “морально відродити світ”. Ніхто так, як Достоєвський не приготував ментальність росіян до прийняття большевизму, – і Достоєвському ж належить блискуча сатира, більше! – грізна візія большевизму, якого точну, до деталей, фотографію дав нам мистець у своїм романі “Бєси”.

Один з персонажів “Бєсів”, Шатов, каже: “кожний нарід є тільки нарід, доки має свого власного бога і виключає інших богів; доки вірить, що з допомогою свого бога він завоює і викоренить на землі всіх інших богів… Є лише один нарід “богоносець”, це московський нарід”. Власне ті “бєси”, оті “шигальовці” (банда Шигальова) і являються у Достоєвського пророками цього народу “богоносця”, предтечами нинішніх большевиків.

Тому то, пише Достоєвський, – “вся суть російської революційної ідеї полягає в запереченню почуття чести. Для москаля почуття чести є непотрібний тягар і завше був ним впродовж всієї його історії. Проголошення одвертого права на безчестя притягне москаля скорше, ніж будь що інше”. А один з “бєсів” ніби повторяє: “суть нашої віри лежить в негації чести, в одвертій обороні права бути безчесним”. Тому – “ми запровадимо нечуване п’янство, нечувані убивства, нечуваний шпіонаж, нечувану корупцію”… Хіба це не дзеркало соціального устрою “найдемократичнішої країни світу”?❝

Віддавши належне Достоєвському як пророку, підсумовуючи Донцов говорить:

❞Чи це значить, що Достоєвський був оборонцем західної культури проти орд московських варварів? Нічого подібного! Віконт де-Воґюе, який бував у Петербурзі, знав особисто Достоєвського – оповідає, як він ходив з ним вулицями Парижу і як Достоєвський – не без приємности – прирікав руїну сенської столиці, знищеної ордами “народа-богоносця”… А однією з основних рис вдачі цього народу є єднати в собі Івана Грозного і Лєніна, Петра і Сталіна, царських опричників ХVІ-го віку і большевицьких чекістів ХХ-го. Трагедія Заходу в тім, що він ніяк того не хоче зрозуміти❝.