Сприйняття світу людиною побудоване на символах. Цей простір, зітканий із реальної історичної пам’яті та міфів, є унікальним і сакральним для кожного народу, бо саме він формує підвалини колективної ідентичності. У ньому фокусуються найглибші емоції спільноти, що перетворюють звичайні знаки на потужні ментальні орієнтири. Така концентрація сенсів настільки сильна, що часто набуває ірраціонального характеру.

Для росіян концепт “Русі” став фундаментом імперського міфу, який слугує для привласнення історії та територій сусідніх народів. Навіть спроби розпочати дискусію про те, що середньовічна Русь не дорівнює сучасній Росії, російське суспільство сприймає як замах на власне існування. Це викликає агресивне заперечення, причому градус цієї агресії визначається не рівнем освіченості людини, а мірою її вихованості.

Дещо інакший, але емоційно близький феномен побутує і в польському суспільстві. Це символ “Кресів” (Східних Кресів), романтизованих у національній культурі як утрачений цивілізаційний та культурний рай. Цей символ і досі присутній в менталітеті поляків як глибока ностальгія за колишньою величчю, шляхетською романтикою та втраченими східними територіями.

І ця ностальгія видається значно вагомішою, ніж теперішні антиукраїнські заяви окремих польських політиків чи напруга у двосторонніх відносинах. Поточні суперечки минуть, а сакральний символ та туга за Кресами у значної частини польського суспільства залишаться. Це ще довго заважатиме сприймати Україну як абсолютно рівноправного й незалежного партнера. Фантомний біль за втраченими землями не раз ставатиме зручним інструментом для внутрішньополітичної мобілізації в Польщі, коли реальні безпекові інтереси сьогодення програватимуть емоційним образам минулого.