У 1930 році одразу два видатні мислителі – Ортега та його вірний консенсус-партнер Гассет – бідкалися, що “Європа втратила мораль” через “повне захоплення масами суспільного життя”. У наші дні ми маємо level up цього “Бунту мас”. Елітна каста професійних писак та балакунів раптом з подивом виявила, що їхня затишна монополія на публічне висловлювання думки зникла.

Сьогодні мережевий експерт не чекає нагоди, щоб вставити свої п’ять копійок у розмову з рафінованими інтелектуалами. Він створив власний блог, де особисто пояснює всесвітні змови, квантову фізику та таємниці геополітики. А дипломованих фахівців він тепер “зрізає” цілими пачками, приходячи в коментарі та хвацько клацаючи їх по носу, аби знали своє місце і не зазнавалися.

Сучасний Голохвастов відкрив свій YouTube-канал і за лічені місяці обійшов за переглядами топових дипломованих експертів. Бо поки фахові аналітики намагаються зважувати причини й наслідки, наш глашатай здорового глузду з однаковим хвацьким завзяттям безапеляційно множить на нуль і наукові авторитети, і культурні тренди, і суспільну мораль, і взагалі весь світовий устрій. Чим і завойовує серце тієї самої “людини маси”, про яку писав Ортега-і-Гассет.

Жоден інтелектуал чи фахівець із репутацією не здатний вистояти у двобої з такими диванними блогерами. Секрет їхньої непереможності простий: у будь-якій суперечці вони миттєво підмінять тему, а коли ви на це вкажете – порадять вам “іти варити борщ”. Після цього вони почнуть витанцьовувати як коза на льоду в коментарях, ображаючи ваших читачів доти, доки всі притомні люди з огидою не залишать сторінку, а ви не опинитеся наодинці зі своїм порожнім профілем.

Хрестоматійний Голохвастов та його колеги з минулого були просто наївними аматорами. Сучасні ж мережеві голохвастови – це серйозні профі. Вони довели технологію “множення на нуль” будь-якого опонента до абсолютного автоматизму та поставили її на конвеєр. Не існує у світі такого демагогічного трюку чи софізму, до якого ці новоявлені гуру не вдалися б, аби прилюдно його осоромити.

Найбільше вони обожнюють гратися у фальшиві дилеми та чорно-білий світ. Будь-який промах політичного керівництва, хиба урядовців чи військового командування – для них це виключно ознака тотального невігластва. Якщо ти спробуєш пояснити об’єктивні обставини чи логіку якогось рішення – вітаємо, ти автоматично стаєш адвокатом некомпетентності. Третього варіанту ці всезнайки просто не визнають.

З фальшивими дилемами запекло конкурує улюблена розвага диванної інквізиції – перехід на особистості. Прийом argumentum ad hominem тут використовують у промислових масштабах. Спектр дискредитації вражає: від оцінювання людини за місцем народження чи “чистотою крові” до публічного таврування за те, що у списку друзів затесався хтось “недостатньо ідеальний” чи політично неблагонадійний.

У цих новітніх тролів немає національності чи громадянства. Вони однаково впевнено почуваються під будь-якими прапорами і на всіх континентах. Їхнє єдине завдання – збити вас із пантелику, змусити ніяковіти та виправдовуватися перед натовпом. Аргументів ніхто не слухатиме. Вони вже вполювали свої перегляди, зібрали лайки від однодумців і поскакали руйнувати дискусію на іншу сторінку. Бо їхня місія – зумисне плодити хаос і заважати притомним людям спілкуватися.

Ця історія дуже нагадує парадокс загального виборчого права, де голос затятого невігласа має таку саму вагу, як і голос лауреата Нобелівської премії. Перед нами очевидні побічні ефекти прогресу та демократії, які, на жаль, неможливо виправити жодними радикальними заборонами.

Те саме відбувається й з тотальним розширенням клубу тих, хто публічно пише та говорить. Раніше ця сфера була привілеєм фахових публіцистів та невеликого кола експертів. Сьогодні ж вона перетворилася на безкрайній океан із мільйонами користувачів соцмереж. Тепер кожен із них здатний стати новим володарем думок – достатньо влучно осідлати хвилю та підіграти мінливим настроям тих самих бунтівних мас.

Але це і є прогрес, тож бідкатися через його темні сторони – справа абсолютно марна. Технологію боротьби з такими побічними ефектами вигадали ще два з половиною тисячоліття тому. Саме тоді на дверях Академії Платона з’явилося гасло: “Необізнаний із геометрією нехай не заходить”. І йшлося там не стільки про любов до математики, скільки про базовий інтелектуальний “фейсконтроль”. Його мета – ще на вході відсіяти неуків, чия поява в будь-якій серйозній дискусії миттєво нівечить її дощенту.

Приборкати войовничий дилетантизм чи загнати кухонних мислителів назад до їхніх каструль сьогодні нереально, та й ставити таку мету – контрпродуктивно. Натомість самі соцмережі дають нам два ідеальних інструменти для самозахисту: бан та репост. Завдяки бану ми легко позбуваємося найбільш агресивних мережевих голохвастових. А за допомогою репостів – підтримуємо та розвиваємо інститут репутації. Формула “скажи, хто тебе репостить, і я скажу, хто ти” чудово демонструє, як працює транзит авторитету. Звісно, це не панацея, але цього цілком достатньо, щоб утримувати необхідну планку професіоналізму та компетентності в публічному просторі.