“Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох” (с)

Культова фраза Редьярда Кіплінга про те, що Заходу та Сходу ніколи не знайти спільної мови, давно стала крилатою. Проте чому між цими двома світами пролягає така глибока ментальна прірва? Де саме шукати першопричини цього одвічного протистояння та культурного розколу?

У наші дні співіснують первісні племена, десятки народів, що так і не вийшли з Середньовіччя, та тоталітарні країни з фанатичними ідеологіями. Доки одні відкриті майбутньому й стрімко розвиваються, інші – ніби застигли в часі.

Такий розрив зазвичай пояснюють складним переплетенням географічних, екологічних, культурних, соціальних та історичних чинників. Саме вони сформували те різноманіття суспільств, яке ми спостерігаємо. Проте всі ці чинники – суто буттєві, матеріальні. За всієї слушності таких аргументів, їм бракує глибини, першопричини чи, якщо хочете, духовної сокровенності. Матеріальне буття тяжіє над людиною і визначає її свідомість, але при цьому зовсім не враховується зворотне: наскільки сама свідомість здатна творити це буття.

Можна припустити, що формула “Захід є Захід, а Схід є Схід” зумовлена відмінностями у типах свідомості, різною історичною генетикою та самим складом “душі” цих народів. Яскравий приклад – два документи, ухвалені на початку XIII століття.

Перший – Велика Яса (закон влади) Чингісхана, оприлюднена на всемонгольському курултаї 1206 року. Вона багато в чому визначила шлях більшості азійських держав, що виникли на руїнах Золотої Орди. Засвоївши ці середньовічні основи державності, вони згодом трансформувалися в тоталітарні режими.

Натомість політичний розвиток Англії, а за нею і більшості європейських країн, визначила Велика хартія вольностей (Magna Carta), підписана королем Іоанном Безземельним у 1215 році. Цей документ, укладений під тиском англійської знаті, захищав привілеї та права вільного населення. Завдяки такій історичній генетиці європейська політична еволюція зрештою привела до появи Біллів про права, парламентів, конституцій, розподілу влад та незалежного судочинства – усього того, що ми сьогодні називаємо демократією.

Звідки ж така радикальна різниця? Звісно, буттєві чинники суттєво вплинули на розходження історичних шляхів, проте вирішальну роль відіграла саме відмінність у свідомості, зумовлена незбігом історичної генетики.

Захід – це багато в чому плюралізм свідомості. Йдеться про позицію, яка визнає безліч незалежних форм знання, стилів поведінки та світоглядів, що не піддаються зведенню до єдиного знаменника. Натомість Схід – це передусім директивність, безапеляційність та моноаспектність мислення, попри всю притаманну йому мудрість і глибину.

Західний світ асоціюється з відкритістю, публічністю, прозорістю та підтримкою творчого, креативного початку. Східний – з ізольованістю, таємничістю, жорстким режимом та середньовічними підходами до контролю.

Якщо Захід орієнтується на свободу, майбутнє, подолання “неможливого”, розвиток талантів та стартапів, то для Сходу характерні ординство, опричнина, боротьба з інакодумством, меритоцид та вимога абсолютної відданості правителям чи панівним ідеологіям.

Гра, фантазія, різноманіття, поліфонія та внутрішня свобода – усе це фундаментальні ознаки творчого мислення, які притаманні саме західній свідомості, але аж ніяк не східній…

Зрозуміло, що такий поділ також віддає догматизмом, проте тут ідеться не про непорушні закономірності, а про загальні історичні тенденції.