Останнім часом хор військових аналітиків постійно говорить про нездоланну кіл-зону. Мовляв, через “стіну дронів” війна зайшла в позиційний глухий кут, здатний заморозити лінію фронту без підписання жодних офіційних мирних угод, створивши тривалу реальність за корейським сценарієм.

Але чи справді війна зайшла у глухий кут? Генерали, як відомо, завжди готуються до минулої війни. Можливо, й експерти зараз аналізують учорашній день?

Характер бойових дій змінився кардинально – і це вже доконаний факт з яким всі згодні. Сьогодні першу скрипку на фронті відіграють дрони. Вони значною мірою замінили Україні авіацію, працюють як в оперативній зоні, так і по стратегічній інфраструктурі в глибокому тилу противника. На морському театрі воєнних дій повітряні БПЛА та їхні морські побратими – БЕКи – переполовинили Чорноморський флот РФ, а його рештки загнали в порти східного узбережжя. Фактично російський флот перестав існувати в сенсі доктрини fleet in being, суть якої полягає в тому, що самим лише своїм існуванням і потенційною загрозою сили на морі справляють колосальний стратегічний вплив.

Звісно, на суходолі кіл-зона вкрай ускладнила концентрацію військ та техніки, змусивши росіян перейти до тактики інфільтрації. Проте вона недарма називається лише “тактикою” – значних оперативних успіхів цим шляхом можна досягти лише через тривалий час і ціною колосальних втрат. Але чи достатньо цього для висновку, що ЛБЗ зрештою виснажить противників, застигне і стане лінією розмежування.

Закордонні експерти зараз активно обговорюють потужне розгортання українських безпілотників. Детально описують наші удари на середню та велику дальність і аналізують стратегію системного нищення тилу, яку запустив керівник оборонного відомства Федоров. Проте оглядачі чомусь уперто ігнорують головне – наслідки цього “логістичного бану” безпосередньо для ЛБЗ.

А вони ж очевидні: порожні склади та відсутність пального множать на нуль будь-яку боєздатність. Без забезпечення воювати неможливо. Не те що рухатися вперед – не вдасться навіть утримувати фронт і створювати кіл-зону. Отже, обнуляючи ворожу логістику, можна рухати й ЛБЗ. І якщо інформація про відхід окупантів із Кінбурнської коси остаточно підтвердиться, ми побачимо перший реальний результат операції “Логістичний локдаун”.

Окремий показовий приклад – Крим, про який зараз тільки й розмов. Вогневий контроль дронів над трасою Р-280 та удари по мостах критично вдарили по забезпеченню півострова, насамперед пальним. Через систематичні й часті атаки на НПЗ, нафтоперекачувальні станції та резервуарні парки паливний колапс із Криму перекинувся на всю Росію. Це вже справжня криза, хоч би як намагалася заспокоїти своє стадо російська пропаганда.

Підіб’ємо підсумки: лінію бойового зіткнення цілком реально рухати разом із кіл-зоною. Окупаційні війська підуть самі, як пішли свого часу з-під Києва та з Херсона. Ворожому командуванню знову доведеться ухвалювати “непрості рішення” і робити “жести доброї волі”. Перефразовуючи сера Артура Гарріса, маршала британських ВПС часів Другої світової війни, кремлівські стратеги починали цю війну з дитячою ілюзією, ніби вони можуть бомбити всіх, і нікто не бомбитиме їх у відповідь.

Зіткнувшись із критичною кризою в забезпеченні Криму, Росія зняла заборону й дозволила рух великовантажних машин та потягів із цистернами через Керченський міст, хоча після успішних українських атак це було табу. Що ж, такий крок перетворює його на чудову мішень для нових ударів. Україна має для цього всі можливості, просто далекоглядно уникала знищення “золотого мосту” (за виразом Сунь-цзи) для втечі півтора мільйона “понаїхалих” та колаборантів. Розгрібати ще одну гуманітарну катастрофу українській державі зараз зовсім ні до чого.