Україна воює за незалежність. Але за що ж воює Росія?

Уся мотивація Москви тримається на геополітичній образі та фантомному болю за втраченою імперією. Вона досі не змирилася з фіналом Холодної війни, сприймаючи сучасний світоустрій як приниження. Незалежність і суверенітет України, виражені на Майдані, там сприйняли як ворожу спецоперацію західних країн. Той факт, що це був вибір самих українців знаходиться поза розумінням мешканців Кремля. Політична система Росії побудована на використанні політтехнологій, які не передбачають врахування волевиявлення суспільства.

Задум Кремля провалився. Розрахунок був на блискавичне підкорення України та перетворення її на маріонеткову державу, натомість Москва вляпалась у затяжну й кровопролитну війну. Тепер ця авантюра визначає майбутнє самого російського режиму. Путін став заручником власної агресивної риторики про “протистояння з НАТО”. Він не може відступити, адже з тилу на нього тиснуть ще більш радикальні націоналістичні сили.

Постала нова реальність: Кремль стрімко втрачає контроль. Йому дедалі важче переконувати власне населення, що десь на периферії відбувається якась локальна “спецоперація”. Коли безпілотники долітають до Москви та Санкт-Петербурга, війна стає частиною повсякдення пересічних росіян. Через це пропаганда змушена гарячково вигадувати нові виправдання невдачам своєї армії, а її посили дедалі більше відриваються від реальності.

Донедавна час грав на руку Росії: Київ закликав до перемир’я, а Дональд Трамп приймав російського лідера в Анкориджі. Сьогодні диспозиція змінилася. Вашингтон дещо дистанціювався від наших проблем, натомість Зеленський відверто тролить Путіна, надсилаючи йому провокаційні листи при чіткому усвідомленні: кожна палаюча російська нафтобаза та блокування логістики в оперативному тилу ворога доводять, що Україна перехоплює ініціативу. Колишній стан справ був для нас неприйнятним, і це дозволяло Москві диктувати дедалі жорсткіші умови. Тепер її претензіями ніхто не цікавиться, а утримання статус-кво коштує Кремлю надто дорого.

Перед Путіним стоїть дилема. Або піти на деескалацію, припинити вогонь і фактично прийняти умови України та Європи, або зважитися на нову ескалацію. Проте останній крок несе значні ризики і загрожує режиму катастрофічними наслідками – як усередині країни, так і на міжнародній арені.

У тривалій війні на виснаження зазвичай перемагає коаліція з більшими ресурсами та сильнішою мотивацією. Військово-економічна перевага зараз на боці України та Європи, а мотивація та воля до боротьби в українців присутня. Найслабшою ланкою в цьому ланцюгу залишається західне суспільство і насамперед його політичний клас. Тому можна очікувати, що Кремль спробує розіграти свій останній козир – стратегію залякування Заходу.