Українці – діти Всевишнього. Частина друга

Продовження. Спочатку див. Частину першу

     ✦ Виконання законів
Виконання законів – окрема тема. В українському мозку поняття “правове поле” і “висока ідея” – дві великі різниці. Поки інші думають як відреагувати на виклики у рамках закону, українець діє. Українець як дитина згоден виконувати лише ті правила, які йому подобаються. Ну, або в крайньому разі, якщо “тато кулаком по столу стукне”. А якісь папірці, написані якимись людцями… Ой, та не смішіть мої капці.

При цьому українець сповнений поваги до інтелекту, освіти. Білоруська фраза “знайшоўся тут разумнік” тут малоймовірна. Українець так само поважає чужу точку зору. І готовий до сперечатися до нестями. Причому в суперечці його приваблює сам процес. Киньте в обговорення спірну тезу про переваги регіонів або шляхи розвитку країни. Отримаєте те, що ще один мій київський знайомий називає “нескінченний хохлосрач”. Процес довгий і захопливий. І безпечний для обох сторін. Українці не люблять насильства над собою і співвітчизниками. Але вже якщо хтось перейшов на “аргументи фізичної сили” закінчення суперечки буде досить швидким і болючим.

Якщо ж небезпека прийшла ззовні, нація демонструє дива самоорганізації. Українці об’єднуються і працюють заради світлого майбутнього. Вони готові битися за ідею. Зокрема ідею особистої свободи. При цьому легко висувають лідера і наділяють його фактично диктаторськими повноваженнями. Але щойно небезпека зникає, лідера можуть скинути ті ж самі “вдячні піддані”.

     ✦ Українці – діти хаосу.
Те, що для інших націй винос мозку, для українця всього лише звичне тло. До однієї з моїх статей був цікавий коментар від українки: «А дійсно! Іноді зробимо таке, що здається – повний п@@дець. А потім думаєш: “Та ну, прикольно ж вийшло”». І це цілком логічно. Господь Бог створив усе з порожнечі, хаосу. І українець носить частину цього хаосу в собі.

Ось чому воювати, ворогувати з українцем – собі дорожче. Ти ніколи не знаєш, що цей “нащадок козаків” накоїть завтра. Таке поняття як причинно-наслідковий зв’язок у системі координат формальної логіки на берегах Дніпра значно більша рідкість ніж, наприклад, під Мінськом. Дитина, буває, не замислюється над наслідками її вчинків. Українці так само багато чого роблять під впливом емоцій, миттєвого бажання.

Є й інший бік медалі. Українець надзвичайно допитливий. Якщо дати інструкцію, алгоритм поведінки, він почухає потилицю і поставить собі питання “а що коли по-іншому спробую”. І придумає як. І зробить! Від результату, буває, волосся стає дибки. У всіх, але не у українця. Для нього хаос – рідна стихія. Та й “прикольно ж вийшло”.

Природним запобіжником від руйнівного впливу симбіозу масштабності могутності й непередбачуваності є добродушність і відхідливість українців. Вони емоційні, але відхідливі до крайності. Якщо образити білоруса – він, як дрібний капосник, пам’ятатиме довго й помститься в найнесподіваніший момент. Якщо українця – той із шаблею наголо побіжить розбиратися. Але щойно кривдник виставить “горілку та прохання вибачити”, одразу ж заспокоїться.

          Далі буде.