Фрідріх Ніцше

Фрідріх Ніцше (1844–1900) – один із найвідоміших та найсуперечливіших мислителів XIX століття, чиї концепції кардинально змінили європейську філософію. Попри глибокий зміст його праць, погляди автора тривалий час перекручували та трактували абсолютно хибно.

Свого часу ім’я Ніцше опинилося під анафемою й забуттям. Його буквально викреслили з культурного простору, таврувавши як головного натхненника нацизму, пророка німецької експансії та творця засад фашистської ідеології.

Проте ці звинувачення не мають нічого спільного з реальністю. Згодом розпочалося масштабне очищення репутації філософа від ярликів, нав’язаних тоталітарними режимами.

“Білокура бестія” (нім. die blonde Bestie) – цей термін Ніцше найчастіше вживав у контексті згадок про “білокурого лева” (blonder Löwe) як символу дикої, хижої природи людини. “Білокурі бестії”, до яких філософ зараховував римську, арабську, германську й японську знать, гомеровських героїв та скандинавських вікінгів (ви коли-небудь бачили світловолосих арабів чи японців?), – це культурно-психологічний образ сили та шляхетності, метафора дикого звіра. Він уособлює не расову приналежність, а первісну жагу до перемоги та влади, спільну для еліт різних культур.

Однак цю метафору брутально вирвали з контексту. Ідеологи пангерманізму, антисемітизму та расових теорій перетворили образ “левової природи” на суто біологічний опис “вищої німецької (нордичної) раси” зі світлим волоссям. Радянська ж пропаганда пішла ще далі й спростила цей концепт до банального образу нацистського солдата-вбивці.

“Надлюдина”. Цей образ викликав у радянських ідеологів справжню лють. Вони демонізували його, перетворивши на жорстокого вбивцю з ножем у руці, породження фашистського режиму та джерело всесвітнього зла.

Проте реальний задум філософа був геть іншим. Надлюдина в розумінні Ніцше – це аж ніяк не деспот, гнобитель чи диктатор. Це лицар Духа, носій найвищої культури та справжній творець історії – такий собі важкодосяжний, але цілком реальний ідеал, що ставиться до всього людства з тужливою любов’ю та бере на себе страждання за всіх.

Культура. Наприкінці позаминулого століття Ніцше пророче передвіщав прийдешні світові катаклізми й потрясіння. Він чітко бачив, що в далекій перспективі на західну цивілізацію та всю європейську культуру чекають великі потрясіння.

І мислитель мав рацію. Двадцяте століття дало такі моторошні приклади блискавичної руйнації культури, що від них холоне в грудях і панічний страх перехоплює подих. У нотатках, відомих під назвою “Зла мудрість”, філософ залишив геніальний афоризм: “Культура – це лише тоненька яблучна шкірка над розпеченим хаосом”.

Проте тоді мало хто повірив його словам. Любителі банальностей розтягли думки автора на дрібні цитати для дешевих газетярських колонок (до слова, Ніцше просто-таки терпіти не міг пресу й усе те, що нині називають масмедіа). Обивателі були впевнені, що вони з комфортом їдуть у розкішному вагоні залізничного експресу під назвою “прогрес” – ще одне слово, яке філософ відверто зневажав. Їм здавалося, що попереду на них чекає лише затишне, безпечне та цілком передбачуване майбутнє.