Літературний фастфуд

Сьогодні вже нікого не дивує, що художні твори пише штучний інтелект. Але як до цього ставитися?

Можливо, це прозвучить несподівано, проте в “сліпому тесті”, який провів часопис New York Times, чимало читачів надали перевагу фрагментам, що їх створив ШІ, а не уривкам із творів живих письменників. Головний висновок очевидний: тексти від ШІ – це зовсім не літературний непотріб, а саме те, чого прагне аудиторія.

Загалом усе зрозуміло: стиль ШІ-автора сформувався й розвинувся під впливом того, за що його винагороджували читачі. Він чудово оптимізує читабельність – і стилістично, і структурно. Якщо порівнювати з текстами людей, доробок штучного інтелекту плавніший, стисліший і психологічно простіший, із чітко окресленими темами та меншою кількістю морально неоднозначних персонажів.

Але в цьому й криється проблема. Коли береться середньозважене значення з усього, що колись створило людство, без додавання особистого досвіду, легко отримати щось прийнятне, та аж ніяк не шедевр. ШІ здатний згенерувати дикі метафори, але він неспроможний на дикі ідеї, які під силу лише людині.

Тут спадає на думку порівняння з фастфудом. Твори ШІ – це продукт швидкого споживання, виготовлений механічно за стандартним рецептом, без жодної вигадки. Якщо ж ми прагнемо посмакувати оригінальною вишуканою стравою, тут уже не обійтися без справжнього майстра – письменника-людини.

Якщо наше чтиво надходитиме від жменьки моделей ШІ – це кепсько, адже ми отримаємо своєрідне інтелектуальне монокультурування. В історії було чимало спроб уніфікувати мислення й витравити критичне сприйняття дійсності. Однак, попри всі зусилля тоталітарних режимів, людство завжди зберігало здоровий резерв самобутніх мислителів. Було б прикро втратити його, делегувавши надто багато розумової творчої праці машинам. Особливо враховуючи, що ці машини навчені на одному й тому самому масиві людських текстів та налаштовані під однаковий вузький набір правових норм і культурних рамок.