Добу тому Ігар Тышкевіч у себе в Фейсбуці зробив допис “Китай, нафта та Трамп або як виховують слухняність”, що видався мені цікавим. Приводжу тезисно.
     ✦ ✦ ✦
Чимало йшлося про проблеми Китаю, спровоковані американо-ізраїльською війною з Іраном. Але зачекайте!

Від серпня 2025 року Китай різко наростив закупівлі нафти і під кінець року накопичив рекордні запаси, еквівалентні понад 120 дням усього імпорту.

Це дало КНР змогу жорстко зіграти проти США у венесуельському питанні. Щойно Трамп узяв під контроль США експорт нафти з Венесуели, Китай просто заборонив своїм компаніям її купувати.

З Іраном ситуація взагалі курйозна. Під час блокади Ормузької протоки китайські танкери безперешкодно її проходили, а протягом кількох тижнів узагалі залишалися єдиними, хто це робив.

Коли ціни злетіли вгору, Пекін скоротив закупівлі.

Що далі? Щойно ціни знизяться, з’являться нові контракти з новими сумами, і ввімкнеться режим “викручування рук” заради ще більших знижок. Зокрема й для Росії. І це в Кремлі чудово розуміють. Саме тому і намагаються влізти в угоду з Іраном стосовно вивезення урану та по можливості максимально сповільнити переговорний процес.

Інтереси КНР в Ірані від цього не постраждають, адже у питаннях відбудови країни Тегерану, крім Пекіна та Делі, більше нема до кого звернутися. Якщо ж санкції послаблять і Іран відкриється для світової економіки, розморозиться угода про співробітництво від 2021 року. Вона передбачає вливання 400 мільярдів доларів китайських інвестицій та кредитів в іранську економіку в обмін на постачання нафти з дисконтом.

Пекін отримує дешеву нафту, тож постає питання: навіщо йому аналогічна іранській російська Urals?

До того ж Пекін завдяки рекордним капіталовкладенням міцно заходить в іранську економіку, інтегруючи країну у власні проєкти. І залишається лише одне питання: чи будуть після цього ставити пам’ятник Трампу в Пекіні?