Україна & Росія

До останнього часу не лише в Росії, але значною мірою і в навколишньому світі існувало сформоване Москвою уявлення про Україну як частину Росії. Слід віддати належне російському “шкільному вчителеві”, про якого говорив Бісмарк, – попрацював він у цьому відношенні добре. Водночас у реальності між Україною і Росією, між українцями і росіянами завжди існувала досить значна дистанція, а можна сказати, що й прірва. Насамперед ментальна. Як писав близько століття тому В’ячеслав Липинський, “основною різницею України від Москви єсть не мова, не плем’я, не віра… а інший, витворений віками устрій політичний, інший метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства – тих, хто править, до тих, ким правлять”.

Безумовно, у період імперської могутності Росії, коли все уніфікувалося за російським зразком, ця прірва не завжди була рельєфно помітною, але щойно імперія ослабла, вона стала очевидною. Про причини відмінності можна говорити довго, але деякі речі лежать на поверхні: землі майбутньої України входили до складу Великого князівства Литовського, а потім, з утворенням Речі Посполитої, до складу Корони Польської – різноетнічних і багатоконфесійних держав із широкими правами знаті та вільними містами, життя в яких виробляло в міщан почуття відповідальності. У московських землях, які були частиною Золотої Орди, а потім лише її уламком, нічого подібного не було.

Період незалежності України відразу ж продемонстрував принципову відмінність між країнами. Конкуренція еліт, регулярна зміна влади, народні повстання в одній, придушення інакомислення і “монархізація” влади в іншій. Лапідарно це сформулював Леонід Кучма у назві своєї книги: “Україна – не Росія”.

Згадуваний вище “шкільний вчитель” попрацював так добре, що росіяни, схоже, справді щиро повірили, що Україна – частина Росії. І нинішня війна – наслідок нерозуміння існування прірви, вперте небажання визнати, що українці існували й існують, як існують і українська історія, мова, культура… У їхньому уявленні існувала й існує одна Росія.

Але ця кривава спроба ігнорувати очевидні речі (знову привіт російському “шкільному вчителю”) завершиться лише розширенням і поглибленням прірви. Розрив у розумінні навколишнього світу між нами, українцями, і росіянами стрімко зростає і вже сьогодні перестрибнути цю прірву навряд чи можливо.