З претензією на політичний аналіз.

Є відоме правило “Не воюй на два фронти”. Проте Трамп його ігнорує, розв’язавши торгові війни та конфлікт з Іраном одночасно. І це може бути серйозною помилкою.

Вашингтон демонструє неабияку войовничість. Хоча адміністрацію вважали прихильницею ізоляціонізму, вона витрачає ресурси на глобальні зміни. Нещодавно було розірвано старі торговельні зв’язки через запровадження мит, а згодом розпочато тиск на Венесуелу та масштабну атаку проти Ірану.

Кожну з цих дій можна виправдати. Десятиліттями міжнародна торгівля витягувала ресурси з американської промисловості, тому зміна курсу виглядає закономірною. Так само і з Тегераном: режим, що десятиліттями спонсорує терор та прагне ядерної зброї, є реальною загрозою. Світ без нього став би безпечнішим, попри всі ризики військового втручання.

Головна перешкода — критичне напруження у відносинах із союзниками. Важко розраховувати на військову чи промислову підтримку Європи після запровадження проти неї жорстких мит. Хоча європейці не симпатизують Тегерану, вони не готові допомагати лідеру, який нищить їхній експорт. Цілі починають суперечити одна одній: торговельні обмеження стає неможливо підтримувати, коли через війну зростають ціни на нафту, руйнується логістика та виникає дефіцит сировини.

Поєднання торговельних санкцій із військовою ескалацією на Близькому Сході лише роздмухує інфляцію. Якщо ціни на енергоносії злетять, доведеться обирати: або скасовувати мита задля стабілізації ринку, або згортати операцію проти Ірану. Набагато логічніше було б завершити одну справу, перш ніж розпочинати іншу, зберігаючи при цьому лояльність союзників. Спроба досягти двох глобальних цілей одночасно взаємно послаблює кожен із фронтів, що загрожує повною поразкою за обома напрямками.