Продовжуємо аналізувати, як маніпулятивно змінюється суть звичних нам понять. Наступним словом, яке неможливо оминути в цьому контексті, є “толерантність”.

Етимологічно воно походить від латинського “tolerantia”, що означає просте й зрозуміле “терпіння” або “прийняття”. Проте сучасні тлумачні словники, як-от Webster’s Dictionary, значно розширюють цей первинний зміст. Терпіння там описують як здатність виживати всупереч болю чи труднощам. Прийняття ж трактують як допустиме відхилення від норми або технічний “допуск”. Найцікавіше починається з терпеливістю: їй приписують симпатію, поблажливість та навіть потурання поглядам чи вчинкам, що прямо конфліктують із власними переконаннями. Така інтерпретація виглядає як повна вигадка, далека від історичних реалій. Важко уявити давніх римлян, які б терпимо ставилися до ворожих дій. Насправді Карфаген було стерто з лиця землі, Юдейський храм зруйновано, а перших християн кидали на розтерзання хижакам. Історія свідчить: там не було місця для поблажок чи симпатії. Максимум, на що можна було розраховувати – це тимчасова байдужість, яка миттєво зникала, щойно виникав реальний конфлікт інтересів.

Згідно з класичним трактуванням, толерантність – це виключно вияв терпимості до чужих поглядів, стилю життя чи специфічних традицій. Важливо розуміти, що вона не має нічого спільного з байдужістю або повним схваленням інакшого світогляду. Суть поняття полягає лише у визнанні за кожною людиною права жити за власними переконаннями. Це передусім повага та адекватне сприйняття різноманіття культур і способів людського самовираження. При цьому толерантність не зобов’язує до поступок, зайвої поблажливості чи підігрування іншим. Вона не вимагає миритися із соціальною кривдою, зраджувати власні принципи чи приймати чужі ідеали. Так само вона не дає права нав’язувати свою думку оточуючим. Погодьтеся, такий підхід кардинально відрізняється від сучасних маніпулятивних інтерпретацій.

Ситуація видається парадоксальною: саме розмите та надмірно широке тлумачення “толерантності” перетворилося на потужний інструмент для придушення будь-якого інакодумства. Цю концепцію роками випещували університетські професори, подаючи її студентам як єдину істину. Згодом вона просочилася у шкільні програми та отримала потужну підтримку медіа, ставши невід’ємною частиною світогляду західної молоді. Можна констатувати її повну ідеологічну перемогу. Тепер кожного, хто наважиться піддати сумніву хоча б один постулат цієї нової догми, миттєво таврують расистом, ксенофобом чи навіть фашистом. На таких людей обрушується шквал публічного осуду, від них нерідко відвертаються близькі, а їхня кар’єра опиняється під загрозою краху. Спробуйте лише отримати ярлик якогось там “…фоба” – наслідки будуть нищівними. У всьому цьому чітко простежується вплив владної руки невидимого диригента, який майстерно та вибірково керує суспільними процесами.