За час розвитку людства, що вимірюється тисячоліттями, поняття “шлюб” набуло для всіх народів практично однакового значення. Ще в законах Давнього Риму його визначали як союз чоловіка та жінки, створений насамперед для продовження роду. Ця логіка залишалася незмінною крізь віки у всіх куточках світу, в усіх віруваннях, культурних традиціях та офіційних документах. Звісно, люди одружувалися не лише заради дітей – шлюби укладали заради кохання, зміцнення кланів чи фінансових інтересів, але ключовим моментом завжди було те, що союз об’єднував саме представників різних статей.

Проте XXI століття вирішило, що настав час для глобального редизайну. Під тиском ліберальних трендів фундаментальне поняття “шлюб” трансформувалося, і те, що колись здавалося немислимим, стало новою нормою. Проте ця “гра в слова” має серйозні наслідки.

Власне, у самому факті рівності, як і у прагненні людей захистити свою гідність та майно, немає нічого крамольного. Проблеми починаються там, де ці прагнення перетинають межу розумного, де втрачається здоровий глузд. Якби йшлося просто про законодавче закріплення та розв’язання майнових інтересів, тобто юридичний статус під назвою, наприклад, “цивільний союз”, це виглядало б цілком прийнятно. Проте держави та навіть окремі релігійні спільноти почали офіційно визнавати саме “шлюби”, що повністю змінює суть цього слова. Тепер це вже не союз для продовження роду, а просто юридичне оформлення спільного проживання та сексуального задоволення двох будь-яких людей. Така спроба змінити саме семантичне наповнення слова, яке тисячоліттями трималося на біологічному фундаменті, виглядає як небезпечний експеримент над основами культури.

Сьогодні під тиском опинилися навіть природні поняття “він” і “вона”, “батько” та “мати”. Схоже, наступним кроком стане легалізація групових шлюбів, що повертає нас у часи до виникнення цивілізованої сім’ї. За іронією долі, такі зміни відбуваються переважно там, де корінне населення і так стрімко скорочується. Повне зрівняння традиційних та одностатевих союзів лише загострює проблему народжуваності, даючи молоді хибні орієнтири. Хоча загальна чисельність жителів у цих країнах навряд чи впаде – дефіцит людей там давно перекривають мігрантами. Але такий шлях веде до того, що корінні народи стають меншістю на власній землі, а самі країни втрачають зв’язок із західною культурою та наукою.

Навіть Освальд Шпенглер на початку XX століття не міг передбачити такого розвороту подій, хоча його й вважали панікером через пророцтва про занепад Заходу. Сьогодні ж ми бачимо прямий наступ на цінності, які будували нашу цивілізацію тисячоліттями. Проте вихід є – це рішуча та постійна незгода суспільства, адже будь-який закон, написаний людьми, ними ж може бути й скасований.