писала я писала другу частину історії Умо… і раптом мені штрикнуло в голову вбоквелом. Прекрасная Катерина Пекур, коли читала “Одинака”, сказала, що мусить бути ще вбоквел про Дикий Завод, і я погодилася, тому що людина, яка таким чином трошки на Заводі “підженилася” (в сакральному сенсі, через опік під час ініціаційної церемонії), як Умо, не може зникнути з історії Заводу назавжди…
І звісно, в цій частині історії з’явився впливовий акціонер Заводу, Ітан Хаоа на прізвисько “Арікі те Ваї” (князь-Вода), бос мафії, лідер синдикату “Калео”. Умо (під іменем Чеділя Чора) був його персональним отруйником і “почесним польовим медикургом”, що б це не означало, і отут кому не вистачило трошки про перебування Умо в Нижньому світі… тому все одно не вистачить, тому що з цього перебування в мене в голові з’явилася тільки ота сцена в сауні, коли ото Лінза згадувала: “це отой, що ти з ним обговорював майбутнє супутникового зв’язку поміж дівчатами й пивом в лазні?” — на що Умо відповідає: “Поміж хлопчиками й топінамбуровою самогонкою, а так да…”
Зате я припахала чатік джипіті для того, щоб він мені розказав, як-таки змусити ШІ малювати в одній сцені брюнета і блондина (виявилося, що наразі досить просто чітко сказати, що тобі це треба, а ще рік тому треба було городити якийсь грьобаний синтаксис…).
Так шо от вам Чеділь Чор і Арікі те Ваї — щось замишляють, либонь.