Купила “Aurora Borealis” - порядний грубас, 800 сторінок, все відклала, занурилась.
Бо читала вельми схвальні рецензії, з яких винесла знання про те, що книга дуже хороша, дуже складна, з багатьма сюжетними лініями.

Я знаю, що це моя доля така - я читачка нудна. Я душніла. Я знаю, що автори таких ненавидять. Я сама ненавиджу, коли мене читають душніли.
Але що робити, коли да, книга написана жваво, емоційно, образно, хорошою літературною мовою, дійсно має кілька рознесених у часі сюжетних ліній, але…
Але в Давній Греції часів Перикла персонажі звертаються одне до одного на “ви”, а співрозмовник називає селян “фермерами”.
Але одна з часових ліній - це світ, набраний з реалій різних відомих мені епох (Римська Імперія, ба навіть кілька різних її часів, хайтекове майбутнє - хоч і недалеке, ДСВ, Новий час)… причому вони змішані так, що відомий мені плин часу вочевидь не відбувся… і я не можу зрозуміти, це баг чи фіча. Кінець кінцем, наш світ теж може показати нам який-небудь Капітолій, увішаний картинами фламандських майстрів, і людей, які збирають кворум на форум або проводять трибунал, але при цьому знадвору не буде працюючих храмів Асклепія або Вести, люди розмовлятимуть не латиною і буде бодай якийсь натяк на християнство, і ми всі знаємо, чому так сталося і яке місце реалії Риму займають у неримські часи… А тут не так. Власне, в наші часи Римська імперія у знаках, словах і архітектурі і зберіглася-то лише тому, що свого часу перестала існувати, але її намагалися відтворити, а тут все свіженьке, незмінне, крупно порізане, й намішано, як в салаті олів’є…
Мені кажуть - у тебе просто інше сприйняття незвичного, ти науково мислиш, не можеш читати фентезі… Стійте, стійте, Толкіна я читати можу? Можу (і люблю дуже), бо в його світі є внутрішня логіка.
Лемові роботи, які говорять, як католицькі ченці, б’ються на турнірах і ненароком створюють з гвинтиків новий світ, як який-небудь Нікола Тесла - вони ОК? Вони ОК.
Світ Завокзалля, в якому швендяє мишвертень і літають повітрули, а кобольди лагодять рейки - він ОК? Він ОК.
Це все світи з плинністю внутрішньою, з переносом відомого на інші реалії, але цілісним, упорядкованим.

Світ “Аврори Бореаліс” не такий. Він мозаїковий і колючий, як сороче гніздо, і я підозрюю, що навмисне. І це дуже важкий поріг входження, принаймні для мене.

ну але я тільки сто сторінок прочитала, подивимось.