Давно думаю про те, скільки елементів традиційно жіночного одягу ускладнюють жінці можливість “бігти або битись”.

Високі підбори, вузька спідниця, довга спідниця, відсутність кишень (а отже, потреба в сумочці, яку треба тримати в руці або постійно поправляти на плечі). Довгі нігті, з якими незручно виконувати тонку роботу. Прикраси, що чіпляються за все навколо. Одяг, що сповзає, задирається, обмежує рухи або вимагає постійно стежити, щоб не оголював чогось і ти знову не виявилась самавинувата.

А тепер запитаємо себе: як в такому одязі швидко бігти, перелізти через перешкоду, підняти щось важке або просто дати в морду?

Звісно в історії були значно радикальніші приклади.

У Китаї століттями практикували бинтування жіночих стоп — так звані «лотосові ніжки». Змінена форма стоп обмежувала рухливість, а сама практика стала частиною суспільних уявлень про жіночність, статус і шлюбну привабливість.

Європейський корсет у різні епохи міг суттєво обмежувати рухи тулуба, особливо коли його затягували заради модного силуету. Криноліни та турнюри робили жіночі спідниці об’ємними й незручними для багатьох повсякденних дій. А туфлі на високих підборах змінюють біомеханіку ходи й можуть ускладнювати швидке пересування.

Це не означає, що кожен із цих предметів виник виключно для того, щоб обмежувати жінок. Історія моди складніша. Але незалежно від первісного задуму практичний ефект міг бути цілком конкретним: обмеження рухливості, витривалості або свободи дій.

У сучасній моді цей принцип нікуди не зник. Просто замість очевидних обмежень ми часто маємо дрібні, повсякденні незручності.

Кишені, в які не поміщається телефон. Пальто, яке красиве, але не захищає від дощу. Спідниця, що змушує обирати певну довжину кроку. Взуття, яке пасує до образу, але не до маршруту. Одяг, у якому треба втягувати живіт, поправляти декольте, контролювати довжину подолу й постійно пам’ятати про власний вигляд.

У масовій моді чоловічий повсякденний одяг частіше передбачає функціональні кишені, практичне взуття та свободу рухів. Жіночий же нерідко змушує обирати між практичністю та відповідністю естетичним очікуванням.

Жіночність часто асоціюється зі слабкістю, ніжністю, крихкістю, витонченістю та потребою бути обережною, тоді як сила, мобільність і готовність діяти сприймаються як щось менш жіночне

Звісно, жінка може носити підбори, корсети, сукні й довгі нігті просто тому, що їй це подобається. Жодна річ сама по собі не робить її слабкою, а практичний одяг не є морально кращим за красивий.

Але я пропоную дивитися на це ще й з іншого боку.

Чи не варто нам переглянути саму ідею жіночності, якщо заради її демонстрації доводиться добровільно відмовлятися від частини власної фізичної свободи?
Бо ніхто мене не переконає в нежіночності поведінки розлюченої мами-ведмедиці 😜

Бо, зрештою, жіночність, яка не дозволяє вільно рухатися, — це не властивість жіночого тіла. Це вимога до нього.