У мене дуже рідкісне відчуття, коли кандидат, за якого я голосував, по-перше, переміг, а по-друге, я можу пишатися ним через півтора року.

Взагалі в мене відчуття, що Канада під керівництвом Марка Карні - це чи не єдиний дорослий при владі на всій планеті.

Так, у Канади дофіга проблем, однозначно.

Є сусід, який раптом йобнувся, з яким економіка дуже-дуже інтегрована і з яким почалася торгова війна, що місцями дуже нагадує те, що Росія влаштовувала Україні у 2013-му: економічний тиск як спосіб домогтися політичних поступок.

Є проблеми з медициною, однозначно є. У Канаді реально бувають випадки, коли люди помирають у emergency room, так і не дочекавшись лікаря. Черги до спеціалістів і на процедури теж місцями абсолютно ненормальні.

Є проблеми з інфляцією і вартістю життя. Під час ковіду частина економіки довго стояла, були величезні державні виплати, зламані ланцюги постачання, потім енергетичний і сировинний шок після російського вторгнення в Україну. Все це разом сильно розігнало ціни. Інфляцію переважно вже придушили, але ціни назад, зрозуміло, не відкотилися, і affordability залишається великою проблемою.

Є проблеми з імміграційною системою. Не всі іммігранти однаково корисні для економіки, а в деяких програмах було достатньо дірок, поганих стимулів і можливостей для масових зловживань. Зараз багато з цих речей досить різко прикручують, скорочують temporary immigration і посилюють правила. Але фарш назад не перекрутиш.

Окремо є величезна проблема з житлом. Будували надто мало, населення росло надто швидко, інфраструктура за цим не встигала. В результаті житло в багатьох містах стало абсурдно дорогим.

Бізнес-клімат теж не ідеальний. Канада - більш соціальна держава, ніж США, і це означає, зокрема, вищі податки для людей із високими доходами. Плюс ринок США набагато більший, зарплати в багатьох висококваліфікованих професіях там суттєво вищі, тому частина спеціалістів їде туди. У США загалом вигідніше бути багатим. У Канаді зате значно сильніша соціальна підстраховка на випадок, якщо в житті щось пішло не так.

Є проблеми з продуктивністю економіки, інвестиціями і кількістю справді великих компаній. Це, на мою думку, одна з найнеприємніших довгострокових проблем Канади.

Є проблеми із сепаратизмом. Франко-англійському політичному конфлікту тут кілька століть, а сучасному квебекському сепаратизму - приблизно 60-70 років. І він нікуди остаточно не зник. Хоча мушу сказати, що Трамп зробив дуже багато для того, щоб бажання відокремлюватися від решти Канади у частини квебекців якось помітно вщухло.

Є проблема із сепаратизмом Альберти. Вона реальна і має внутрішні причини. Але, за моїм відчуттям, у соцмережах її помітно роздувають іноземні інформаційні кампанії, зокрема російські. При цьому проблема існує і без них, і зараз начебто видно спроби федерального уряду серйозніше працювати із західними провінціями.

Є проблеми з олігополіями. Наприклад, банки. Їх мало, ринок дуже концентрований і дуже жорстко регульований. Новому гравцю туди зайти можна, але легко точно не буде.

Є проблеми з інтернетом і мобільним зв’язком. Це дорогий і дуже концентрований ринок. За якістю сама інфраструктура в Канаді загалом цілком нормальна, особливо в містах, але ціни, конкуренція, покриття і надійність місцями викликають дуже багато питань.

Увесь цей список проблем - дуже суб’єктивний, просто з голови.

При цьому є сильна опозиція, і вона, що цікаво, плюс-мінус погоджується зі списком основних проблем і часто навіть із напрямком руху. Не цілком погоджується з методами.

Наприклад, опозиція вимагає опублікувати проект договору зі США, який обговорювався на переговорах. Я розумію цей аргумент з точки зору прозорості. Але водночас розумію і зворотний: якщо публічно викласти переговорну позицію і всі компроміси, це може просто погіршити позицію Канади на наступному раунді переговорів. Тим більше що угода все одно, найімовірніше, ще буде змінюватися.

Тобто проблеми є. Їх не замовчують, про них постійно сперечаються, і держава принаймні намагається їх вирішувати.

При цьому в Канаді дуже сильний волонтерський і громадянський рух, і досить багато людей приходять звідти в політику, муніципальне управління, громадські організації.

Для мене це виглядає як дуже доросла поведінка країни й суспільства. І, як результат, уряду.

І для мене це справді дуже рідкісне відчуття, коли кандидат, за якого я голосував, по-перше, переміг, а по-друге, я можу пишатися ним через півтора року.

Оцінки суб’єктивні, висновки непрофесійні.