Беня тролить

Старий хитрий аферист, звісно, вміє вести діалоги, і слабенького журналіста виставив повним дурнем.
https://www.facebook.com/reel/2581493605707167

Але запитання він ставить правильні.
Хоча й відповіді на них, загалом, є.

Чого я хочу?
Я дуже хочу досягнення перемир’я по лінії зіткнення. Я хочу, щоб мої побратими перестали гинути. Це саме по собі вже дуже багато вартує.

Розпускати армію? Відпускати по домівках солдатів?
Так, відпускати доведеться, звісно. І з цим вам, панове тилові, все одно доведеться змиритися. Я не ризикую припускати, на скільки ще вистачить сил у тих, хто воює вже п’ятий рік (на початку війни я не міг би повірити, що ми й стільки витримаємо), але їхні сили не безкінечні, а краще вам заздалегідь готуватися до того, що їх все одно доведеться відпускати по домівках, а вам — бути готовими йти замість них. Ну або лягати під окупанта, як альтернатива.

Але «відпускати по домівках» звісно ж не означає «розпускати армію». Усе можна робити по розуму.
Для початку відпустити по домівках добровольців першої хвилі — тих, хто воює з 2022 року. І навіть усередині них можна зробити свою черговість: почати з тих, хто найбільшу частину цього часу провів у РВЗ, а ті, хто служить у ППД і на тихих кордонах з Білоруссю та ПМР — ці, мабуть, почекають. Контрактників можна відпускати в міру закінчення контрактів. При цьому не зупиняти мобілізацію, яка вельми ймовірно може спроститися в ситуації, коли, по-перше, не стріляють, по-друге, термін служби явно став кінцевим (на ваших очах солдати масово повертаються додому).

Отже, відповідь на перше Беніне запитання є.

«Відкривати кордони»? — Так, у цьому випадку, безумовно, відкривати. Ви не зможете не відкрити їх для тих, хто воював, тим паче, що для них вони й зараз відкриті. На всяк випадок, якщо хто не в курсі — всі ці роки всі солдати й офіцери моєї бригади та бригад, у яких воюють мої близькі, без проблем виїжджають у відпустку за кордон. У будь-які країни світу, де перебувають їхні родичі.

Є й «неповерненці». Але вкрай мало — у моєму дивізіоні з трьох сотень особового складу не повернувся з-за кордону тільки один. За всі чотири з половиною роки.
Було б дивним не випускати з країни людей, які самі добровільно приїхали захищати її в перші дні війни (у нас у дивізіоні майже 30 осіб таких, які на лютий 2022 року в Україні не жили).
І тому я не вірю, що з відкриттям кордонів вони розбіжаться. Але я, звісно ж, припускаю, що побіжать багато хто.

І нехай біжать. «Голосування ногами» — нормально. Це змушує владу думати про те, щоб хоч якось намагатися робити умови життя людей всередині країни такими, щоб люди не тікали з неї. При закритих кордонах влада розбещується завжди.

Бігти люди можуть як з…, так і в… Усе залежить саме від того, які умови для життя, роботи, виховання дітей у різних країнах створюються. А це, панове, у наших руках. Це ми з вами обираємо Президента і Парламент, ми наділяємо їх повноваженнями, ми цілком у стані домовитися між собою про те, щоб ці повноваження їм обмежити й суттєво перерозподілити від центру до громад. «Люди з картонками» зуміли відстояти НАБУ, скинути з посади головкома-м’ясника Сирського — вони ж цілком здатні і змусити владу розігнати половину банди дармоїдів типу хворої на голову «мовної омбудсменки» і «міністерств повернення українців», а за компанію — і дві третини інших міністерств та аналогічних контор на рівні областей. Приватизувати на чесних відкритих аукціонах усі держпідприємства — головні годівниці корупціонерів. Провести лібералізацію податкової системи — єдиний шанс зробити Україну привабливою для інвесторів.

Якщо цього не зробити — все одно люди розбіжаться. Якщо не фізично, то економічно. Я сам спостерігаю за звірствами Гетманцева над бізнесом у секторі загальної системи оподаткування та ФОПами і тримаю під рукою «план Б» — якщо ця тварюка зачепить і ТОВки на єдиному податку, я того ж дня припиняю вести бізнес в українській юрисдикції і відкриваю компанію в одній із багатьох країн, де працює моя компанія. Тобто на рахунки моєї української компанії перестане надходити валюта. Вона надходитиме на рахунки в іншій країні. І якщо так зроблять (а вони зроблять) ще сотня тисяч таких же ТОВ на єдиному, то таки так, Беня правий — перекриття потоку валюти від донорів поховає нашу економіку!
Тільки винними в цьому будуть не перемир’я, а ненаситні чинуші, що вперто ріжуть курочок, які несуть золоті яєчка.

Металургійні заводи розбомбили, електростанції… — все вірно. Тільки як казав Кучма — «це вже було!». У тих самих 90-х це вже було, я це добре пам’ятаю, а ще краще я пам’ятаю, як швидко були вирішені всі ці проблеми, якщо відлік вести з моменту, коли бандитам відкрутили голови. Як тільки в країні почалися адекватні реформи — справжній ринок, а не бандитське свавілля, а це десь з 1998 року — підприємства почали рости як гриби в Карпатах після дощику. І інвестори понаїхали, і віялові відключення світла зникли.

Девальвація буде? Долар по 160? Налякав ти, Беню, їжака голою дупою! У першій половині 90-х я брав кредити під 15% на місяць у валюті, вкладав їх у вирощування помідорів, заздалегідь знаючи, що за рік долар подорожчає в 2-3 рази. І нічого, справлявся. Я не кажу, що це добре. Я хочу сказати, що є речі страшніші за девальвацію та гіперінфляцію. І ці речі «страшніші» вже п’ятий рік стали буденністю для нас. Не для всіх нас — багато хто прожив ці роки комфортно і весело, набиваючи кишені й ні про що не переймаючись. Але для більшості населення країни — найстрашніше вже було. І вже пережите. І описаними наслідками перемир’я нас не злякаєш.

Інше запитання — наскільки воно взагалі реальне, це перемир’я?
На сьогодні, мені здається, — малоймовірно.
Трамп метушиться, тисне, погрожує, відрізає…
Але жодного реального бажання до припинення війни немає ні у Путіна, ні у Зеленського.
Але я не згоден з Коломойським, що єдиний правильний варіант тут — чекати, поки Путін здохне. Це дуже дурна позиція, як і всі пасивні позиції.
Чекати не треба. Ми в стані домогтися того, щоб Путін захотів перемир’я на адекватних умовах (без своїх дурних фантазій щодо «віддайте мені Донбас»). Рецепт простий і зрозумілий — він повинен побачити, що кожен новий місяць не покращує його позиції, а хоча б потроху погіршує їх.

Операція «Вівальді», безпілотні блокади траси «Маріуполь-Каховка», знеструмлення Криму, знищення НПЗ і дата-центрів — усе це якраз дії в потрібному напрямку. Як у серпні 22-го методичне руйнування Антонівського мосту зрештою призвело до необхідності Суровікіну і Шойгу в прямому ефірі, обливаючись лайном, сльозами і соплями, мимрити щось там на тему «нами знищено стопʼясот тисяч бандерівців, ворог розбитий і деморалізований, і тому пропоную здати Херсон, який ми поквапилися вписати в нашу тричі зґвалтовану Конституцію», так і в цьому випадку систематична робота призведе до потрібного результату.
Якщо, звісно, у нас вистачить сил її довести до кінця. «У нас» у цьому випадку — це насамперед у тих, хто воює. І кого Беня так боїться відпускати по домівках навіть у разі перемир’я.