Заплати двічі

Якщо хтось іще не розуміє, чому я так люблю бізнес і ненавиджу чиновництво, чому є прихильником мінімальної держави та максимальної децентралізації та федералізації будь-якої країни, то подивіться ось це відео.
Воно має стосунок практично до кожного з вас, бо як мінімум «Вікіпедією» користувалися всі ви, а першим такий проєкт придумав і створив у вигляді прототипу саме цей хлопець, який боровся з державою та корпораціями-монополістами й якого вони знищили. У повному сенсі слова «знищили» — зламали й довели до суїциду.
https://www.youtube.com/watch?v=0zUbzGcsJQE
Нас це теж стосується повною мірою. Наш народ, на жаль, усе ще сильно хворий на соціалізм. Більшість українців не розуміє до кінця, не відчуває реально, що кожен із нас платить жахливо високі податки, що саме кожен із нас утримує та оплачує всю цю півторасоттисячну орду держслужбовців, десятки міністерств і тисячі університетів, інститутів, дослідницьких станцій… І що, оскільки ми оплачуємо це зі своєї кишені, то ми є наймачами всіх цих діячів, маємо повне право запитувати з них за результати їхньої роботи, вимагати надати нам для ознайомлення та перевірки повні звіти про проведені роботи й отримані результати, фактично будучи законними власниками цих самих результатів.
Ось тільки вони так не вважають.
І склепавши на колінці якісь експерименти, дослідження (про наукові відкриття й говорити смішно), вони їх нікому не показують. Зайдіть на вебсайт будь-якого такого інституту — чорта з два ви знайдете там можливість для українського платника податків завантажити повний текст наукових робіт сотень його співробітників за кожен рік, щоб ознайомитися з ними, перевірити — на що витрачаються наші грошики, наскільки якісно роблять свою роботу ті, кому ми платимо, і так — хоч зрідка скористатися результатами оплаченої нами роботи для своїх справ, проєктів та підприємств.
Як мінімум, нам доведеться платити двічі — спочатку своїми податками, потім ще окремо, купуючи доступ до повної версії (і дуже сильно не факт, що це буде повна версія). Тут у тебе як покупця мінімум прав — що дали, те й їж, як у радянські часи: «весь товар на прилавку, беріть що дають, за вами черга»!
Це нормально для приватного бізнесу, для приватних наукових стартапів, для комерційних наукових структур і компаній, які не сидять на шиї у платників податків.
Але це ненормально для державних чиновників, науковців і співробітників установ, що утримуються на гроші платників податків, які проїдають мої гроші.
Виняток, звісно, може бути — військові розробки, наприклад, але я ж цю ситуацію бачу насамперед на прикладі найбільш мирної з галузей економіки — аграрної.
Але так воно всюди.
Аарон був проти.
І я його в цьому щиро підтримую. Аарона розчавили й знищили. Але люди не перестали боротися проти ненаситності держави та корпорацій.
Я сам виробляю контент, на який є платоспроможний попит. Але я ніколи й нікого не переслідував за використання мого контенту. І ніколи не вимагав грошей із тих, хто хотів опублікувати в себе щось уже раніше мною опубліковане.
Я монетизую свої розробки, перетворюючи їх на те, що працює на конкретного юзера. Якщо я придумав новий метод вирощування касетної розсади — я не патентую його, я просто продаю свої послуги з агросупроводу (анітрохи не приховуючи того, у чому саме полягає сам метод). Якщо я навчився правильно інтерпретувати результати аналізів ґрунту в конкретні рішення щодо застосування добрив при вирощуванні кожної з культур, я не ховаю свої методи й не беру гроші за те, щоб розповісти про них (я можу взяти гроші тільки за те, щоб персонально для якоїсь компанії провести навчання її фахівців, тобто я беру оплату за свою додаткову роботу, а не за контент). Я просто створюю мережу лабораторій, яка проводить ці аналізи й на їхній основі робить клієнтам розрахунок плану застосування добрив із використанням тих самих методів, які ми створили. А про самі методи, про те, як правильно відібрати зразки, як правильно провести аналізи, як правильно їх інтерпретувати — я завжди готовий розповісти, обговорити, посперечатися. А я ж не на бюджетні гроші все це роблю. На свої.
Чому ж наша наука не може ні задовольнитися тими грошима, що ми їм уже заплатили нашими податками, ні навчитися підробляти продажем нам не того, що вже оплачено нами раніше, а конкретними послугами, на базі того, що вони нібито винайшли або придумали?
А адже це вже було.
Мій дипломний керівник — завідувач кафедри виноградарства професор Дикань — публікував щорічно у відкритому доступі результати своїх робіт із прогнозування та програмування врожаю винограду методом аналізу коефіцієнтів плодоносності комплексних бруньок. А продавав він не ці звіти, він продавав послугу — господарський договір з агропідприємствами, за яким підприємство давало професорові можливість застосувати його досягнення в конкретних змінах агротехніки (довжина обрізки та розрахунок навантаження куща) на полях, виплачуючи як винагороду частину додатково отриманого прибутку.
А ви думаєте, звідки в мене взялася ідея заробляти на агросупроводі?
Професор Дикань міг так заробляти у 80-х та 90-х. Продаючи не тексти своїх наукових робіт, уже оплачених платниками податків, а продаючи конкретну послугу, вартість якої визначалася конкретним прибутком, отримуваним господарством.
А сучасні наші науковці не можуть.
Чому не можуть?
Можливо, тому, що нічого продавати?
Так навіщо нам їх тягати на своїй шиї? Уявіть собі, що ви на чотири роки поїхали на Балі щоб ухилитися від мобілізації і найняли домробітницю, щоб вона утримувала будинок у порядку. А на ваше прохання «увімкни камери, щоб я подивився, чи чисто в мене» вона вимагає додаткові гроші, та ще й показує не те, що ви хочете, а окремі шматочки на власний розсуд згенеровані штучним інтелектом. Ви б довго платили зарплату такій домробітниці? Так на якого біса ми продовжуємо платити такій науці?
Таким управлінцям і державним мужам…
Таким суддям, слідчим і прокурорам…
Таким, прости господи, омбудсменам…
Мені здається, що ми не настільки багаті. І хочеться вірити, що не настільки й дурні, щоб продовжувати платити.