Пожирачі часу

Читав я, не пам’ятаю де, що коли акторам потрібно створити на сцені «фонові розмови», то режисер наказує їм усім вимовляти фразу «про що говорити, коли нема про що говорити?». Оскільки десятки людей вимовляють її не синхронно, то в результаті виходить цілком реалістичний гомін натовпу.

Останнім часом я помічаю це і в ютубі.

Бісить!

Чесне слово, просто дико дратує тупа манера спалювати час слухачів дебільними вставками «сідайте зручніше, заварюйте собі чаю…».

Це було цілком нормально, коли хтось вимовив це вперше і навіть зробив це своєю «фішкою», своєю фірмовою фразою, яка мала відрізняти його ролики від інших.

Як завжди, в автора гарної ідеї знайшлися наслідувачі. І це ще було б терпимо, якби 2…5…20 наслідувачів змавпували.

Але нині цю мантру пхають у кожен свій ролик тисячі ютуберів.

Я, мабуть, досі пам’ятаю всю огидність «совка» з його уніформою, з його штампами та словесними шаблонами «під мудрим керівництвом комуністичної партії й особисто дорогого…» та «на підставі передового вчення марксизму-ленінізму», і саме тому мене просто пересмикує від усього цього.

Люди!

Ви ж не настільки тупі й позбавлені фантазії!

Ви обрали собі творчу професію, тож будьте хоч трохи оригінальними!

Повчіться у відеоблогера «сибірського», наприклад, з його чарівним «пробачте за відео», тільки повчіться не його фічу повторювати, а повчіться оригінальності!

Бо, чесне слово, нудить від уніформи й одноманітності.