Природній відбір
Колись у 90-х роках я був фермером. Не простим фермером. А фермером із вищою агрономічною освітою, та деяким досвідом керування людьми (тому що до того був і командиром відділення дозиметричного контролю і три роки відпрацював агрономом у колгоспі).
І перше що я зробив у своєму фермерському господарстві - відрядну оплату праці. Тобто я платив не за години, не за день, а за конкретний обʼєм роботи що виконав робітник.
Це було складно.
Дуже складно.
Тому що для того, щоб так платити, треба всі роботи нормувати. Правильно порахувати всі розцінки за погоний метр та за кілограм. У довіднику правильних розцінок знайти не можна. Бо кожне поле, кожна культура - все це дуже індивідуально. Але мене навчили в універсітеті як це можна визначати самому. Як робити хронометраж, як вводити поправки на втомленість та інше. І я це робив.
І всіх запрошував. Всіх фермерів намагався переконати щоб не платили погодинно, а платили саме так.
Звичайно ж нікого я не переконав!
Люди не люблять напружувати мозок. Всі продовжували платити погодинно.
А я пішов далі. Я не просто платив за виконаний обʼєм роботи, я ще зробив прогресивну шкалу. Тобто якщо ти виконав норму - ти отримуєшь у 1,3 рази більше, ніж платять за день роботи погодинно, а якщо ти виконав півтори норми - то ти отримуєшь як за дві норми (тобто у 2.6 разів більше денної ставки на погодинній оплаті).
І що сталося далі?
Правильно!
Почав відбуватися природній відбір.
Найлінівіши робітники йшли до моїх колег- фермерів на погодинну оплату.
А до мене йшли найпродуктивніші.
І, ні, вони не гналися за обʼємом за рахунок якості. Контроль якості був однаково потрібен і на погодинній і на відрядній системі.
Але в результаті я витрачав на оплату праці менше за моїх конкурентів.
Бо один й той самий обʼем роботи в мене робили не 30 а 20 людей.
І я їх вез на поле і додому одним автобусом, а мої конкуренти везли своїх 30 двома автобусами.
І було ще багато проблем, яки зменшувалися пропорційно зменшенню чисельністі робітників. Хто мав справу з великими колективами, той мене зрозуміє.
А ще я мав змогу рахувати наперед собівартість своєї продукції. Бо я знав скільки я витрачу на оплату ручної праці (яка у овочівництві того часу складала 70% від витрат), а мої конкуренти - не могли.
А ще в мене не було бунтів та забастовок з приводу підвищення зарплати. Бо мої отримували більше грошей за день ніж у сусіда на погодинній оплаті. А якщо Маня та Валя були незадоволені своїми заробітками, то я їм просто показував скільки за той самий день заробили Галя та Таня і “майдана” в мене у господарстві так і не відбулося.
І додатковий плюс був у тому, що я працював у хороший компанії. Серед доброчесних працьовитих людей, бо алкашам та ледарям було нецікаво йти до мене. Вони йшли до моїх сусідів - де оплата була погодинна.
І от тільки після цього дехто з моїх сусідів
Навіщо я вам про це?
Ви ж не фермери, тож воно вам не знадобиться.
А це я до того, що “бытие определяет сознание”.
Яки умови ви створюєте у своїму суспільстві - таки люди до вашого суспільства і приїдуть.
Я створював у себе умови, яки були нецікаві пʼяничкам, маргіналам та ледарям. І дуже цікаві фахівцям своєї справи, яки готові були працювати по справжньому щоб заробляти багато.
І дуже швидко в мене в господарстві зʼявилася “США часів піонерів”. А мої сусіди зробили в себе “Європу 21-го сторіччя”. І отримали “мігрантів на велфері”
Те що зміг зробити я - звичайний хлопець у 90-х - те може зробити і наша держава. Правда тільки у тому разі, якщо цього захочуть наши люди. Бо влада того не захоче, їй краще управляти “мігрантами на велфері”, вони не заважають розкрадати бюджети, якщо їм періодично кидати кістки зі свого столу.
А якщо не зможе держава, то тоді нам потрібна децентралізація та федералізація. Щоб хочаб окремі регіони могли в себе робити ідеальні умови для бізнесу, тоді як інши будть робити ідеальні умови для дармоїдів. Але ж кожен - засвій рахунок.
І буде у нас такий самий “природній відбір” як був у мене із моїми колегами фермерами.