Цікава історія від Warden Null

• Може, дещо спрощена, але із головним висновком важко не погодитися.*

                СОКИРА ПРОТИ НАШИЙНИКА:  Історія звільнення одного короля Прийнято вважати, що час плине однаково для всіх. Нам здається, що людство крокує епохами більш-менш синхронно: ось тут у нас у всіх Середньовіччя, тут Ренесанс, а ось тут ми дружно винаходимо паровий двигун. Але це цілковита, антиісторична нісенітниця. Географічні кордони — це дуже часто кордони часові. І немає в історії більш ідеального прикладу цієї часової шизофренії, ніж 1649 рік. Поки в одній частині Європи суспільство наочно, з юридичною педантичністю ламало хребет концепції «сакральної влади», в іншій частині континенту мільйони людей добровільно підставляли шиї під ярмо, яке перетворило їх на балакучу худобу на наступні понад двісті років. Один рік. Два абсолютно різні біологічні види державності. АКТ ПЕРШИЙ: Вестмінстерський м'ясник на лаві підсудних Січень 1649 року. Лондон. Англійський король Карл I Стюарт сидить у Вестмінстер-холі. Він щиро не розуміє, що відбувається. В його картині світу влада дарована йому особисто Богом. Парламент, закони, податки, якісь там права містян — це все пил під підошвою його монаршого чобота. Він король. Він закривав парламент, коли хотів, вводив побори, щоб фінансувати свої забаганки, і в підсумку розв'язав громадянську війну, заливши країну кров'ю власних підданих заради утримання абсолютної влади. У будь-якій східній деспотії такого правителя в найгіршому разі тихо задушили б шовковим шнурком у спальні в результаті дворцової змови, щоб наступного ранку посадити на трон його сина. І народ би схавав. Але англійці зробили щось немислиме. Вони не стали різати його в підворітті. Вони влаштували офіційний суд. Карла I, живого помазаника Божого, притягли на лаву підсудних і зачитали звинувачення. І формулювання цього звинувачення було страшнішим за будь-яку плаху. Короля звинуватили в «державній зраді проти народу Англії». Потужний юридичний конструкт для середини XVII століття вийшов. Зрада з боку короля проти народу. У цей самий момент концепція держави перевернулась назавжди. Британський парламент зафіксував залізну істину: король — це не господар країни. Король — це найнятий менеджер. Вищий чиновник. І якщо цей чиновник починає борзіти, порушувати контракт і вбивати своїх роботодавців-платників податків, то він не «помазаник, який накосячив», а банальний злочинець. Карл сміявся їм в обличчя. Він вимагав відповісти: «З якого права ви мене судите? Немає такої влади на землі, щоб судити монарха!». Голова суду Джон Бредшоу відповів йому холодно і буденно: «Закон вищий за вас, сер. І народ, який нас обрав, є джерелом цього закону». 30 січня 1649 року Карлу I публічно відрубали голову перед палацом Вайтголл. Сокира ката перерубала не просто шийні хребці одного впертого мужика в короні. Вона назавжди перерубала містичну пуповину між владою та божественним правом. Суспільство показало зуби і довело, що у нього є суб'єктність. Воно в буквальному сенсі звільнило знахабнілого топменеджера, виписавши йому вихідну допомогу сокирою.
                  АКТ ДРУГИЙ: Московське болото і вічне стійло А тепер переносимося на кілька тисяч кілометрів на схід. Той самий 1649 рік. Москва. На престолі сидить Олексій Михайлович Романов, прозваний у народі «Тишайшим». Ні про які парламенти, здатні кинути виклик царю, тут немає й мови. Земські собори — це не місце для дискусій, а декоративна масовка для схвалення панської волі. І ось у цьому ж самому 1649 році в Москві ухвалюється знамените «Соборне уложення». Поки в Лондоні судять короля за перевищення повноважень, у Москві юридично цементують абсолютне безправ'я 90% населення. Глава XI Соборного уложення — «Суд про селян» — це один з найпохмуріших документів у світовій історії. Він скасовує «урочні літа» (термін розшуку збіглих селян). Відтепер селянин у Росії офіційно стає річчю. Назавжди. Без терміну давності. Якщо ти народився селянином — ти раб. Твої діти — раби. Твої онуки — раби. Тебе можна продати, програти в карти, обміняти на породистого собаку, висікти до півсмерті. Ти не суб'єкт права, ти — інвентар. Тяглова худоба, яка зобов'язана обслуговувати дворянство, щоб дворянство могло обслуговувати царя. Держава запровадила тотальну, інституціоналізовану систему рабства для власного народу. І народ... погодився. Так, були локальні бунти, так, Разін пізніше піде гуляти Волгою. Але системно — суспільство лягло під прес. Бояри та дворяни радісно затягнули нашийники на шиях селян, не розуміючи, що їхні власні шиї так само затиснуті в кулаці самодержця. Ніхто не зажадав Хартії вольностей. Ніхто не скликав суд над государем. Населення просто прийняло правила гри, в яких воно є безкоштовним паливом для імперської машини. МЕХАНІКА ІСТОРИЧНОЇ М'ЯСОРУБКИ Любителі сакральної державності обожнюють шукати в цьому якийсь «особливий шлях», геополітичну приреченість або глибокий містичний сенс. Але ніякого містичного сенсу тут немає. Є лише холодна механіка влади, про яку ми говорили. Карл I нічим принципово не відрізнявся від Олексія Михайловича. Вони обидва були продуктами своєї епохи. Вони обидва хотіли абсолютної влади. Вони обидва хотіли правити без огляду на закони, вичавлювати з населення податки і ні перед ким не звітувати. Будь-який правитель, навіть найчудовіший, завжди прагне до абсолютної монополії. Це природа влади. Різниця була не в королях. Різниця була в суспільствах. Карл Стюарт уперся в стіну. Він спробував перетворити англійців на тяглову худобу, але виявив, що у цієї «худоби» є фінансова незалежність, вогнепальна зброя, пуританська впертість та інституційний орган у вигляді парламенту. Англійське суспільство виявилося хижаком, який здатний зжерти свого господаря, якщо той переходить межу. Олексій Романов не зустрів на своєму шляху жодної стіни. Він наступив чоботом на горло цілому народу і не відчув навіть найменшого спротиву, що загрожував би його трону. А якщо спротиву немає, навіщо зупинятися? Якщо тобі дозволяють перетворити країну на один великий ГУЛАГ з кріпосним правом, ти саме це й зробиш. Це раціонально, це зручно, це гарантує твою безмежну владу і сите життя твоїм елітам. ДІАГНОЗ Події 1649 року — це ідеальний історичний водорозділ. Він пояснює, чому одні нації сьогодні змінюють уряди на виборах, судяться з корпораціями і контролюють бюджети, а інші — покірно пакують речі, коли черговий збожеволівший дід у бункері відправляє їх на забій заради нових територій. У політиці немає місця сантиментам. Держава — це не турботлива мати і не суворий батько. Це безжальний механізм. Якщо суспільство не здатне тримати цей механізм за горло, якщо воно не готове за необхідності знести голову своєму лідеру (політично чи фізично) за узурпацію прав — це суспільство завжди буде кормовою базою. Ніякий «закордонний варяг» не зробить вас щасливими. Ніякий «рідний патріот» не стане про вас піклуватися. Ставлення влади до населення вимірюється виключно здатністю населення цю владу знищити. Ті, хто в 1649 році відрубав голову тирану, стали вільними людьми і створили імперію, над якою не заходило сонце. Ті, хто в 1649 році погодився надіти на себе рабський нашийник заради ілюзії «стабільності та величі», залишилися історичним перегноєм. І прокляття географії тут ні до чого. Це банальний закон природи: об килимок витирають ноги рівно доти, доки килимок це дозволяє.