Український контент.
Складне питання, навіть трохи болюче. Для мене - особисто. Не тому, що я маю проблеми з українською. Навпаки.
Я розмовляю українською дуже непогано і без особливих зусиль. Тому що я народився у Криму. Такий от парадокс.
Я почав читати з 6 років. І підсів на це як на наркоту. Я читав вдень, вночі, я читав за столом поки їв, я читав поки йшов 2 км до школи (прямо на ходу навчився читати), читав на уроках, поклавши книжку на коліна. Коли став дорослим - мене двічі намагалися оштрафувати ДАІшники за те що я читав за кермом, поклавши книжку на “баранку”. Я цим не пишаюсь, я просто пояснюю що є в мене така “хвороба”.
Свої улюблені книжки я перечитав по 20-30 разів. У тому числі і тому, що мені завжди не вистачає книжок, яки я можу читати. (але це не єдина причина того що перечитую).
З появою рідерів та електроних книжок я миттєво перейшов на них, тому що коли я їду у відрядження чи відпустку хочаб на тиждень, мені треба запасти не менш 4-5 книжок, бо під гарний настрій я за день в готелі можу прочитати не менш 300 сторінок. А тягати з собою стільки паперових книг - маячня.
Так от, саме тому я дуже добре володію українською мовою.
Бо в Криму 70-х років неможливо було купити “Графа Монте Крісто”, “капітана Блада”, чи Жюля Верна. Бо в СРСР був тоді тотальний книжковий дефіцит (звичайно якщо не вважати книжками “Малу Землю” або ленінську графоманію).
Але всі ці чудові книжки спокійнесенько собі лежали на полицях кримських магазінів, якщо вони були надруковані українською (Крим був тотально російськомовним, жодного разу я не зустрічав людей, яки б розмовляли українською - хоча окремі слова вставляли, ну так і кримськотатарські “чувал” та “яваш-яваш” вставляли не менш).
І це для мене було чудовою мотивацією вивчити українську як другу рідну.
90 відсотків світової класики у дитинстві я перечитав саме українською. Але в повсякденному житті я не розмовляв нею ніколи. Я не люблю суржик, завдяки своїм літературним практикам я одразу помічаю вставки суржику і мене тіпає від того. А даючи інтервʼю чи дискутуючи з кимось, мені треба концентруватися на суті розмови не відволікаючись на те щоб згадати правильний переклад слова, яке я ніколи не вживав.
У березні 22-го я прийшов до ЗСУ. Російськомовних в дивізіоні було десь 40 відсотків. Ніяких проблем це не створювало, спілкувалися одночасно на трьох мовах - російською, українською та на суржику.
Але був у нашої батареї Андрійко Прокопчук, який постійно до всіх чіплявся с благанніми “хлопці, розмовляйте українською!”
Я не люблю, коли мене примушують. І я Андрійку пояснював щоб вій йшов до біса, бо важливо де зараз знаходиться громадянин України і що саме він робить, а не те якою мовою він розмовляє.
І, звичайно, я все правильно йому пояснював.
Але так сталося, що Андрійко загинув першим з нас. Це сталося ще до того, як я особисто потрапив на ЛБЗ.
І я почав розмовляти тут виключно українською.
Я це ніяк не афішую, не вважаю це за щось особливе і не роблю з цього нічого патетичного. Це якось само собою вийшло. Якись мої внутрішні комплекси провини “это он не вернулся из боя” мене примусили зробити це хоча б тоді, коли він про це вже не узнає.
Але….
Але свій ютуб канал я веду російською, бо щоб там хто не казав, а це зараз є мова міжнаціонального спілкування на пост радянському просторі.
Але навіть тут я пишу частину своїх публікацій російською. Переважно - на складні теми, де відчуваю певні складнощі у підбиранні найбільш точних слів.
Хоча завжди намагаюся відповідати українською якщо українською було задано запитання.
До чого я все це?
До того що форма не може бути важливішою за зміст. І навіть Президент України на яких небудь суперважливих перемовинах краще хай переходить на рідну йому російську (а перекладачі професійно що треба переведуть), ніж напружуючись у пошуку точних слів та синонімів, щось важливе упустить чи в аргументації, чи в тонкощах ведення свого візаві до згоди.
Мені подобається ідея зтворити українську соцмережу, але сподіваюсь цю мету не буде замінено на зтворення “соцмережи українською”.
Як це фактично сталося у нас на наших “радіобайрактарах”, де в уха ллється відверте лайно, починаючи від “гоп-стоп, поворот, їдемо на Білгород” до вже ось такого от “україномовного контенту”
https://www.youtube.com/watch?v=utwZlj459xM

Я тільки “за” те, щоб доля україномовного контенту зростала, але не за рахунок “намалююхуй” - бо це не українська мова, це мова гопоти та бидла.
Не тому що там вживається слово з трьох літер, а тому що там нічого крім того слова немає.
Тож можу тільки побажати український соцмережі контенту, достойного української мови.