Чому мені сумно від гарних новин
Artjokey - найкомпетентніший та найобʼєктивніший з аналітиків цієї війни, якого я знаю. Те, що він росіянин, звичайно видно по його текстам, видно як больно йому робити висновки про те, куди рухаються події і чим все це погрожує у першу чергу самої РФ (і це подвоює мої позитивні емоції, бо такии речам можна вірити тільки коли ворог пише їх крізь сльози), але він вміє казати болючу для себе правду.
І що мене дивує - це мій аматорський “аналіз” його авдиторії.
Якщо судити по співвідношенню позитивних та негативних лайків на пости - його читають переважно росіяни. Не ті, мікроскопічно нечисельні, яки бажають перемоги Україні заради краху свого режиму.
А сума патриотично налаштованих та “нашемальчиковьіх” - тобто тих, хто не радий тому що війна йде (або “вже не радий”), але певен, що “моя країна неправа, але це моя країна”.
Під цим постом співвідношення злих та сумних лайків до схвалюючих - 10:1 (якщо мій не рахувати). Хоча пост не про те, що ми знищили багато окупантів чи влучили в якись будинок. А тільки про те, що наши СБС досягають цілі, позбавляючи РФ доходів від експорту нафтопродуктів. Тобто це не співчуття загиблим руським, а співчуття проблемам імперської Росії.
І це - трохи погано.
Тому, що це означає, що українці не читають блог людини, яка пише правдиву та розумну аналітику.
Вони читають та слухають портнікових, світанів, та іншу продажну плісняву. Це означає, що Зеленський все правильно вгадав, влаштувавши той ганебний “телемарафон”. Що нашому народові цікава не правда, а “тепла ванна”.
А такий народ не зможе бути “джерелом влади”, бо для того щоб правити, треба знати реальну ситуацію, тобто треба шукати не приємну для себе а правдиву інформацію і цінувати насамперед інформаціюпро проблеми, а не виключно про позитив.
Тому мені і сумно читати цю дуже гарну новину:
!(1)