Too much
Я прожив 25 років у СРСР. В країні, де забороняли та обмежували все, що можна було заборонити та обмежити.
Ну, звичайно, не настільки, як в путинській рашці сьогодні і тим більше не так по звірячому, як воно стане в рашці дуже скоро, але все ж таки…
Наприклад, коли мій батько зварив металеву конструкцію для невеличкої теплиці на городі, чисто щоб для своїх дітей вирощувати рані овочі - заборонили. Бо на думку радянської влади, головний агроном колгоспу, комуніст, мав все що йому треба брати із колгоспних садів та полів, безкоштовно та без обмежень, але не мав права демонструвати навіть на власному городі переваги приватного методу господарювання над колективним. І стояв той каркас в нас на городі багато років як “памʼятник соціалізму”.
Обмежували і площу хатинок.
Я не знаю, чи то було законодавчо обмежено, чи “секретними протоколами” (як у Войновича в повісті “Шапка”). Але - 100 кв м загальна площа, один поверх. Це був максимум того, що дозволялося тоді в нашому регіоні (на Закарпатті вже тоді було інкаше і там було вже чимало півтора-двоповерхівок).
І це накладало відбиток на планування. У нас в родині було троє дітей, тож кімнати були невеличкими.
Тому, коли я почав вже будувати будинки собі, я завжди намагався уникати маленьких кімнат.
Інколи, трохи перегибав палку.
Як у 2011-му, коли побудував собі 300 кв метрову хату, коли донька вже жила окремо і нам на трьох із дружиною та сином це було відверто забагато.
!(3)
Свій теперешній будиночок у Карпатах я намагався планувати ідеально- оптимально. Але дещо пішло не за планом.
Бо, навесні 2024-го, коли я приїхав у відпустку із твердим наміром “вже починати”, я зрозумів, що купувати голу ділянку для. мене нереально. Я просто не зможу швидко побудувати хату, бо …. ТЦК. Будівельники просто боялися працювати на відкритих місцях, а ті що мали бронь - всі були давно зайняті будівельними компаніями (яки їм тії броні і купували).
І я купив “коробку” - стіни та дах, без вікон та дверей. І керуючи процесом дистанційно та з допомогою дружини, за рік зробив повністю готову для життя хату. Звичайно, ще багато чого залишилося по двору та зовнішніх роботах, але “на якість життя” вже не впливає.
Тому планування довелося приймати “як є”.
Дещо, звичайно зміг переробити, але радикальні зміни були вже неможливі.
І от зараз виявилося, що на відміну від своїх страджань радянських часів, в мене інша проблема - занадто велика спальня.
Точніше - занадто довга.
!(1)
Любимо ми ввечері дивитися кіно у ліжку, але 4,6 метри до 55” екрану - це дуже далеко.
Все видно, все чути, але. немає того відчуття “повного занурення у фільм”.
Ми у бідь якому разі будемо брати ще один телевізор для гостиної і я вже розумію, що оцей 55” туди і перемістимо, а у спальню купимо щось більше.
Чи 60 чи 70.
Але все одне, дратує великий пустий простір між ліжком та екраном, зʼвилася думка відсунути ліжко від стіни на півметри і там зробити суцільну шафу, яка буде виконувати функцію і комоду і прикроватних тумбочок.
!(2)
І тепер ламаю голову - як це зробити? Відкрити полиці, чи все із дверцят та шухлядок? Де й кому замовляти (бо готове таке не купишь), як все це підвисити, щоб не закривало теплу підлогу (бо все опалення в мене - тільки підлога, без радиаторів), тому навіть ліжко “висяче” (до речі і його доведеться мудрувати як перевішати тепер)…..
І вся ця морока саме тому, що “занадто”.
А “що занадто - то не здраво” :)
Бойтеся своїх бажань, друзі. І не перегибайте палку.