Милосердя до ворога
Заглянув я на цвинтар, на який перетворився нині ЖЖ і прочитав там цікаву історію від Mi3ch про те, як німецький пілот не став добивати англійського бомбардувальника, а навіть супроводив його до лініі фронту, щоб його не збили зенітчики….
Красива історія… Настільки красива, що навряд чи правдива. Але припустимо, що все це правда. І якщо це так, то я вам скажу, що той німець - мудак.
Не можна вбивати полонених, або тих, хто здаєтсья в полон. Не можна вбивати мирних людей.
А от добити ворога - не просто можна, а треба. Тому що милосердя до нього - це милосердя за чийсь рахунок.
Який благородний лицар, той Штиглер! Допоміг екіпажу підбитого бомбардувальника повернутися живими до своїх.
І що ж робив той екіпаж після повернення? У монастир пійшов чи до своїх родин повернувся?
Історія про це мовчить, але неважко здогадатися, що той екіпаж отримав новеньку “Літаючу фортецю” і продовжив вбивати як побратимів обер-лейтенанта Штиглера, так і мирних мешканців його країни.
Так, безумовно, країни агресора, фашистської Німеччини, яка і розвʼязала цю війну, але обер-лейтенант не був антифашистом і нічого проти політики своєї країни не мав. Навпаки, він їй вірно служив, збивши “22 підтверджених” літака.
А 23-й врятував. Пожалів. Євреїв не жалів і в своєму винищувачи не вивозив, рятуючи від газенвагенів, поляків не жалів, мешканців Ковентрі теж не жалів, а ворога за штурвалом бомбардувальника пожалів.
Аж Mi3ch розчулився …
А я - ні.
Я б його добив. Бо добрим та благородним людина має бути за свій рахунок. А не за чужий. І якби мені розповіли про оператора ППО, який аналогічним чином “пожалів” підбитого пілота російського літака - носія “Кинжалів”, я б і за десять років після війни такому дебілу руки б не подав.
Може хтось зі мною не погодитсья. Тоді самі вирішуйте. Історія -ось: