Хороша аналітика із поганими порадами
Знайшов цікавий відос на ЮТ - невідомий психолог аналізує тип людини, у якому я на сто відсотків упізнав себе.
https://www.youtube.com/watch?v=UCC747XV_sk

Крім тільки 6-го пункту. Я ще “не втомився” :)
А все інше - є у максимальних кількостях. Гіперпильність, невміня просити, постійна звичка контролювати все, страх пропустити щось важливе, вміння давати але не отримувати.
В мене не було тої життєвої ситуації, яка за описом автора призводить до формування такого типу особистості. В мене було “солодке” дитинство, повна сімʼя, достаток, жодних проблем у навчанні. Ну тільки факт того, що я був старшим з дітей і батьки звичайно мене вчили “Захищати сестер”, а оскільки я був “диванний хлопчик” і рос із книжкою а не на вулиці, то підсвідомий страх “чи зможу я захистити, коли доведеться” мене підсвідомо переслідував все життя і мабуть остаточно він від мене пішов у березні 22-го року :)
А може все це зформувалося в мене пізніше. У армії, де мені (вирощеному у “тепличних” умовах), було непросто перші місяці і де я , незважаючи на це досить швидко став командиром відділення, або у 1990-му, коли я. закінчив навчання і брав старт у житті розраховуючи виключно на свої сили та можливості. Бо так склалося, що із батьком відносини були на рівні “я тобі доведу, що я сам усього зможу добитися”, часи були вже “лихі та 90-ті”, а в мене вже була маленька донька та дружина, яка ще вчилася в університеті.
І саме в той рік я отримав непомірну задачу для рішення - як новопризначений агроном я мав закласти 250 га інтенсивного сада на крапельному зрошенні в колгоспі, де крім мене не було жодного фахівця із садівництва (тож запитати щось не було в кого), при тому, що крапельне зрошення нам в університеті навіть на картинках ще не могли показати, а до того ж в колгоспі не було навіть бригади, яка могла б цим займатися (це не зараз, коли люди вільно перетікають туди де вигідно, тоді всюди однакові розцінки а кожна людина приписана або до овочівної бригади або до ферми або до зернотоку…)
Хороші були часи. Я навіть не мав часу та розуму щоб зрозуміти що ця задача не має рішень. Може тому її і вирішив. Для отримання знань яких не вистачало, я в суботу сідав на автобус та їхав за 100 км до свого університету, там за пляшку горілки у неділю брав студентський квіток у тих хто ще вчивсся і за їх квітком брав у читальному залі книжки та журнали, здобуваючи ті знання, яки не хотів задарма брати поки вчився :)
Бригаду я зформував із тих, кого всі брати на роботу боялися - із кримських татар. Так, нас тоді на повному серьозі попереджували парторги “це- дикий народ, вони із фашистами співпрацювали і зараз вони нас всіх різати будуть…”
Мені було не до того, щоб боятися. Мені сад було треба терміново саджати бо весна вже була на порозі.
Саме тоді я полюбив цей народ. За іронією долі, вже у 2014 році я зустрів чарівну кримську татарочку, яка у 2017-му стала моєю дружиною. Але то я відволікся.
Було цікаво і корисно послухати цей аналіз. От тільки я не можу погодитися з думкою автора, що це є проблема і з його порадами, як цього позбутися.
Я не хочу позбавлятися цих рис.
Я не втомився, мені таким жити комфортно, я звик від цього отримувати насолоду та задовільнення життям і самим собою, я не заздрю людям, яки на відміну від мене звикли покладатися на когось (ага, на “гарантії безпеки” :)) Мене не дратує що таки люди є, але сам я таким ставати не хочу.
Ну і взагалі я вважаю що у суспільстві мають бути всі типи характерів. Бо таким як я “донорам” поруч потрібен “рецепіент”, лідерам потрібна команда не менше ніж команді лідер, а для того, щоб одни мали можливість про когось дбати, поруч їм потрібен той, хто буде на мене покладатися.
Але послухати цей аналіз варто.
Хоча б для того, щоб не виходити у цих своїх якостях за межі. Інакше тобою просто почнуть маніпулювати.