Ось чому я не хочу нікуди виїджати із України
Я маю таку можливість у всіх сенсах. Для мого бізнесу не має ніякого значення, де саме я живу. 90% - онлайн, 10% - візити до клієнтів, яки розподілені по десятку країн світу.
У січні 23 року (коли я вперше подумав про те, що може так бути що я з цієї війни колись і повернуся, а також твердо вирішив, що навіть якщо ми звільнимо Каховку у “контрнаступі”, до Каховки я повертатися не хочу) я задав це питання своєї дружині - “де саме ти хочешь щоб ми жили після війни?”
Це не тому, що я такий вже підкаблучник, а просто враховуючи нашу вікову різницю, я розумів що у останньому із подубованих мною будинків головним чинов доведеться жити їй, а тому буде справедливо її голос врахувати як більш вагомий.
Однак і тоді я її дуже попросив не розгядати Західну Європу а тим більш штати. Рекомендований список був “Польща, Чехія, Греція, Азербайджан, Домінікана, на крайній випадок - Угорщина, Казахстан та Грузія”
Я був дуже радий, коли моя люба Шазіє рішуче обрала Україну :)
Ось з цих причин, яки на цьому фото:
!(1)
Саме це для мене є найогиднішим. Таке лакейство, відверте лизання дупи правителю для мене в сто разів гірше за будь яку корупцію та розбиті дороги.
Воно мені нібито не заважає, від мене ж ніхто не вимагає приймати участь, але “за державу соромно”.
І як би там в нас воно не склалося після війни, але у що я вірю твердо - до такого ми не дійдемо.